Бабин Яр, «Голос» і ветерани на забудовах: Інтерв’ю з Аліною Михайловою

Аліна Михайлова була волонтеркою і медиком «Правого Сектору», а зараз вона член фракції «Голос» у Київраді. Втім, вона просить не асоціювати себе з цією політичною силою, відверто критикує події в партії і її керівництво. Про її основне заняття – боротьбу з незаконними забудовами, а також про росіян і Вакарчука в Бабиному Яру, проблеми ветеранського середовища і таємниці голосувань Київради Аліна Михайлова розповіла в інтерв’ю Kyiv.Press.

Враховуючи нещодавні буремні події в «Голосі», які в тебе зараз стосунки з колегами по фракції?

Ніякі. В мене їх просто немає, хіба шо дружні стосунки з Олександром Лінчевським, тому що ми з ним на одному ідеологічно-ціннісному рівні. Це єдина людина, з якою я спілкуюся. Я не залучена в ніякі процеси, які відбуваються у фракції і партії. В мене кожного дня відбувається якійсь інформаційний прецедент, але ніяка зі сторінок «Голосу» про це не згадує. Це абсолютно те саме, що відбувалося із депутатами Верховної Ради. Наш секретаріат мене не запрошує ні на які ефіри, мене начебто не існує для фракції. 

Всі київські районні осередки були розпущені, бо це були активні громадяни, які бунтували і говорили вголос, коли були з чимось не згоді. Я піднімала це питання на фракції, чому таке відношення до людей, на що мені відповіли: «А ти що, в партії? Ні? Тоді тебе це не має хвилювати». Всі люди, які могли протестувати і ставити критичні питання були розігнані, мене відсунули від усіх процесів. Я не маю бажання якось протистояти цьому божевіллю, бо не бачу в цьому сенсу. У мене з’явилося більше часу для депутатської роботи, а відсутність підтримки колег по фракції мені ніяким чином не заважає, навіть трохи піднімає мене в очах громади. 

На сайті руху «Чесно» тебе позначено, як найбільш опозиційну депутатку Київської міської ради. Чому так сталося і чи не складно протискати власні проекти рішень, коли ти не підтримуєш ініціативи колег?

Я подаю такі проекти рішень, які є публічно важливими, про які користувачі Facebook постійно питають інших депутатів, тож вони голосують. В Київраді існує політика певних компромісів, але зі мною вона не працює, я не можу голосувати за ДПТ (Детальні плани території, — ред) Мінського масиву, щоб мені проголосували за щось інше. Це є компроміс зі злом і я думаю: «Чи настільки важливі мої проекти рішень, щоб я голосувала за кричущо жахливі речі?».  Мій завислий проект рішення про заборону росіянам  брати участь в реалізації проектів міста Києва (Проект рішення Київської міської ради №769, — ред) важливий, але його так чи інакше будуть обходити і це не забудова – плюс шість тисяч людей на Мінському масиві. Тому я не йду на компроміс і не голосую. 

Ми фракцією зазвичай голосували синхронно. Це звучало так: «Ми маємо голосувати за ту земельну ділянку, щоб киянам було добре». І коли я питала: «А хтось спитав киян, як їм буде добре?» — це залишалося без відповіді. Раніше мені було складно не голосувати разом з колегами. А зараз я публічно заявила, що не асоціюю себе з «Голосом» і почала голосувати на власний розсуд. У мене «червона кнопка» на абсолютно всіх забудовах. Ми в Київраді займаємся повним ідіотизмом, всі питання пов’язані з забудовами, за це нема сенсу голосувати. Я зберігаю свої орієнтири, хоч це ні на що і не впливає. Це моя позиція і свідоме та чесне голосування.

А багато в Київрада взагалі таких принципових депутатів, які не голосують за гроші чи за вказівкою?

Я змогла нарахувати 5 людей зі 120. Це дійсно принципові люди, які відстоюють інтереси киян. В деяких фракціях ти не можеш публічно проявити позицію і голосувати проти, тож депутати просто виходять із зали. Це також позиція, але не така відкрита.

Чому Святослав Вакарчук і Максим Нефьодов підтримують російський проект меморіального центру в Бабиному Яру? Це ідеологічна позиція чи лише питання грошей?

Скоріш за все, що вони мають особисту фінансову мотивацію, тому що нема ніяких причин не підтримувати український проект, який скоро буде представлений на громадських обговореннях. Підстав щоб його не підтримувати нема, є лише плюси: ми не співпрацюємо з російським капіталом, не легалізуємо теплі відносини з росіянами. Є західні інвестори, які готові вкласти реальні гроші в український проект. Для мене незрозуміло, навіщо просувати російський проект з божевільним Хржановським, Ханом, Фуксом і Фрідманом, якщо це не особистий фінансовий інтерес. Люди, які підтримують російський проект для мене є абсолютно безпринциповими. Ми коли формували нашу фракцію і говорили про «червоні лінії», була така фраза «Крим – це Україна». На жаль, це не значить абсолютно нічого і «червоні лінії» треба прописувати чітко, а не «Крим – це Україна, русня – це погано». Ні для кого не стало «червоною лінією» російський проект Бабиного Яру, окрім мене і Лінчевського. 

Вакарчук це взагалі окрема історія. Хтось говорить «У мене є питання до Вакарчука»,  у мене до нього питань ніяких нема. Людина абсолютно безвідповідально ставиться до своєї політичної діяльності. Куди він завів людей і що зараз з цим сталося – це його відповідальність в тому числі. Наскільки я знаю, в наглядовій раді російського проекту Бабиного Яру платилися гроші, звідти можна було б вийти, але тепер є ризики, що історія про «Вакарчуку платили гроші» може стати публічною. І вочевидь, ці ризики для нього сильні. 

За російським проектом стоять великі гроші, до того ж в Україні чимало лобістів промосковських інтересів. Яка вірогідність, що Фуксу, Фрідману і Хану вдасться реалізувати свій проект?

На жаль, шанси великі. Ми не можемо воювати з їхнім величезним капіталом і підконтрольними медійними ресурсами. Вони ходять на лояльні західні майданчики, говорять там різну нісенітницю на кшталт стіни плачу з алмазами. Нам пощастило, що у нас є команда однодумців, які об’єдналися навколо українського проекту Бабиного Яру. У нас було кілька зустрічей і зараз ми готуємо майданчик, з якого можна виступити і залучити ще людей. Це має стати єдиним рухом, який боротиметься проти російського проекту.

Це складна ситуація, коли тобі доводиться протистояти великому російському капіталу, в тебе є фізична сила, але ти не можеш її використовувати. Мене вже і так встигли назвати антисеміткою за пости в Facebook. Навіть не уявляю, що б було, якби ми пішли в Бабин Яр ламати паркани без карток благоустрою. Тут війна має бути інформаційною, але поки в цьому програємо. Це буде серйозна ідеологічна перемога України, якщо у нас все вийде, а я в це вірю. 

В цьому проекті на вашому боці Йосип Зіссельс, ти згадала ще пана Лінчевсього, а хто ще бере участь в реалізації українського проекту Бабиного Яру? 

Насправді, це багато людей. Олександр Басараб, Віталій Портников, Антон Дробович, Ігор Козловський. В КМДА і в Офісі Президента теж є люди, які на нашому боці, але публічно вони не можуть озвучувати свою позицію. 

Великі гроші стоять і за забудовою озера Вирлиця, проти якої ти борешся. А як там будеш протистояти?

Так, там гроші Віталія Хомутинніка, і як кажуть, зараз до цієї історії приєднався Вадим Столар. Я взялася за це озеро виключно через те, що побачила на стороні забудовника «атошників». Ветерани на забудовах – дуже болюча тема для мене. На це все закривають очі, про це ніхто не хоче говорити. Під Київраду прийшли звичайні активісти, люди, що живуть біля озера і там атовці з червоно-чорними прапорами виривали їхні плакати, штовхали. Я була просто в шоці від цього, довелося вибачитися перед людьми від імені ветеранського руху. Я пояснювала людям, що не всі атовці такі, бо через такі інциденти створюється негативний образ ветерана. 

Є такий аспект, що на будь-які закиди чи контраргументи іншої людини в бік атовця буде відповідь «А ти десь воював?» і це примітивний рівень дискусії, в якій програє пересічна людина чи активіст. А я можу відповісти «Так, я воювала» і це дискусія не про це, а про забудову озера. Коли я публічно написала про цю проблему «атошників за реабілітаційний центр» і цей допис розійшовся, мені одразу почали скидати інформацію про інші подібні випадки, де атошники захищали забудови, заробляли таким чином гроші. Це дуже сумна історія. Це проблема людей, які повернулися з війни і не можуть знайти собі місце в суспільстві, і проблема влади, яка не може забезпечити людей роботою. Завдання держави – проводити соціалізацію ветеранів, навіть якщо вони самі того не хочуть. Коли «атошник» розуміє, що йому простіше піти заробити тисячу гривень за день на забудові, а в іншому місці треба реально працювати, то більшість надає перевагу забудовам. 

Для мене працювати з Хомутинніком це по-перше дикунство, по-друге це гидко. Я не потисну руку людині, яка йому допомагала, бо навіщо ми тоді з вами стояли на Майдані? Я зараз буду подавати проектне рішення, про те, що учасників бойових дій з І-ІІІ групами інвалідності були зобов’язані влаштовувати до себе на роботу всі комунальні структури. 

Повертаючись до Вирлиці, після того, як ми з «Гонором» поламали там незаконний паркан, я приходила з активістами збирати сміття навколо озера. Через той паркан це було місце, куди люди приходили накидатися алкоголем, влаштовували там «громадські вбиральні», залишили купу шприців, матраців, пляшок, недопалків з пляжу і подібного. А тепер, коли нема паркану, це відкритий простір і це місце стає вже привабливим, навіть без всяких додаткових облаштувань. До нас також приєдналися і інші ветеранські організації, які заявили свою позицію – вони теж проти забудови озера. 

Ми повернемося туди ще раз  в п’ятницю. Я запропонувала колегам-активістам організувати лекторій на Вирлиці з метою показати, що це не місце, де збираються алкоголіки і маргінали. Це місце, де можуть збиратися люди і дізнаватися щось нове про освітні проекти, громадську діяльність, дивитися кіно. Я хочу спробувати робити таке кожну п’ятницю, для молоді, для батьків, для студентів. Тут громада сама по собі згуртувалася навколо спільної проблеми і мене це дуже тішить і дає сили працювати далі: по Микільській Слобідці, по Обсерваторній, Екопарку Осокорки.

Нещодавно міністр культури Ткаченко анонсував новий історико-архітектурний опорний план для Києва. На твою думку, як все ж таки треба обмежити свавільну діяльність забудовників?   

Як, наприклад, знесли будинок Уткіна, що біля вокзалу? Його взяли під реконструкцію, а це передбачає, що його можуть знести до фундаменту. На мою думку, ми маємо заборонити будь-які будівельні роботи в історичному центрі Києва, окрім реставрації. Але треба перш за все визначити межі цього історичного центру

Щодо так званих реконструкцій, у нас в Дніпрі теж були історичні будинки, їх викуповували в оренду і нічого з ними не робили. Просто чекали, поки будинок сам впаде, а потім казали: «Дивіться, все вже знищено, нічого не можна реконструювати, тому ми його зносимо». В Києві діють такі самі схеми, а реально жорстких покарань і обмежень для забудовника нема, бо 20 тисяч штрафу для них це не гроші. Прямо зараз на Обсерваторній забудовник забиває палі під історичний будинок, щоб навмисно його зруйнувати. 

Ті ж самі «Квіти України», їх лише нещодавно внесли до переліку культурної спадщини. Відповідному департаменту КМДА і міністерству культури треба провести повну ревізію столичних будівель і накласти заборону на змінення фасаду. Мій колега по фракції Григорій Маленко як раз подав проект рішення про заборону забудови історичного центру Києва (який ще треба визначити), це хороша ініціатива, сподіваюся, що її підтримають. Але це все має вирішуватися не точково, а загальним генпланом.

Будівництво на Мікільській Слобідці. Фото: ГО «Лівий Берег Дніпра»

А що за ситуація зараз на Мікільскій Слобідці, ти там теж з громадою виступаєш проти будівництва?

Сьогодні забудовники хочуть, щоб все було красиво, щоб квартири від $5000 за квадратний метр, а для цього от на Микільскій Слобідці збираються будувати багатоповерхівку прямо на пляжі. Забудовник каже, що все відповідно до санітарних норм, але там 25 замість 100 метрів прибережної смуги. Це повне порушення закону, а ще ризик підтоплювання, зсувається ґрунт, але забудовнику головне здати в експлуатацію, отримати кошти, а далі робіть що хочете. Сумна історія, з якою міська влада не хоче боротися. Є ризик, що будинок просто впаде, але кого це хвилює? 

Коли ця каденція в Київраді закінчиться, підеш ще раз балотуватися? 

Ні. Це мій висновок на сьогодні. Коли я йшла в депутатки, то очікувала, що буду займатися ветеранами і молоддю. А в реальності я займаюся тільки боротьбою з незаконними будівництвами, протидією знищенню озер і вирубкою лісів. Трошки молоддю і ще менше ветеранами. Останнім я вже і не хочу займатися, бо часто вони хочуть відстоювати якісь свої особисті «шкурні» інтереси, а не робити реальне добро для всіх учасників бойових дій. У Києві найбільший відсоток самогубств серед ветеранів, я пропонувала боротися з цим, пропонувала освітні проекти, але у відповідь мені пропонували ділити землю. Я не хочу в цьому брати участь і заплямовувати свою репутацію в якихось політичних іграх. Насправді, я не була готова займатися боротьбою з незаконними забудовами, але я бачу вдячність громади, коли вони кажуть: «Нам більше нема на кого розраховувати» — мене це рухає вперед.  Зараз я трошки втомилася від роботи, але з політики йти не планую. 

Автор – Дмитро Шутаєв