Давід Пластер: Бачу себе учасником українського майбутнього і її історії  

Давід Пластер — волонтер-іноземець і колишній військовий медик США в 2012 році  переїхав до України. Був на Майдані в 2013-2014 роках, де втратив своїх друзів. У 2014−2015 роках на Сході України  навчав військових медичній підготовці, допомагав добровольчим батальйонам. В 2018 році працював з українськими нацгвардійцями — проводив стандартні курси НАТО з тактичної бойової підготовки. 

У Києві Давід проживає на Борщагівці. Саме з цього району разом із волонтерською організацією «Аномалія» він розпочав свої соціальні проєкти в столиці України. Зокрема, боротьби з наркоманією. Давід Пластер зазначає: в Україні багато бюрократії і проблеми з корупцією. Втім, він переконаний: все треба починати з себе, а не чекати, що хтось тобі прийде і допоможе. І тоді твій район, місто і країна стануть набагато кращими. 

Чому волонтера зі США називають президентом Борщагівки, чим привабливий цей район, коли і за що треба критикувати мера Києва Віталія Кличка, — в інтерв’ю для Kyiv.Press розповів Давід Пластер. 

Борщагівка на десять кілометрів ближче до Європи, ніж Банкова 

Вас називають президентом Борщагівки. Розкажіть, чому? 

Президент Борщагівки — так мене назвали місцеві бабусі. Хоча я себе так не називаю. Ці  бабусі — жива бібліотека. Вони про все знають: про район, людей, які там живуть. Такий собі інформаційний резерв. Коли вони побачили мою діяльність в цьому районі,  прочитали статті в газетах, то  вирішили, що я хотів стати президентом. Саме тоді – в 2019 році йшла президентська передвиборча кампанія. Чомусь люди дивуються, якщо я роблю щось для своєї місцевості, то це неодмінно передвиборча кампанія. І бабусі мені кажуть: «Давід, ти багато робиш, майже, як політик, зроби наш мікрорайон кращим. Ти — наш президент». 

Бабусі розповідали мені живі історії про свій мікрорайон, СРСР, Україну. Я кажу: «Ви тут живете багато років, знаєте всі проблеми району, є державний механізм для їх вирішення». Вони відповідають: «У нас немає грошей». Але ж можна написати заяву у відповідні установи. Або подзвонити 1551, звернутися до ЖЕДу. І у вас є час. Молодь думає, що це займає багато часу, але зміни починаються  з бажання змінити. Дайте приклад своїм сусідам. 

Які проблеми Борщагівки сьогодні ви намагаєтеся вирішити?  

Почалося все з того, що ми пили каву з друзями і один з них  запитав: «Давід, я живу тут на Борщагівці, бо народився в цьому районі, виріс. Борщагівка – такий собі наркоманський кримінальний район. А чому ти тут живеш: у вас же безвіз і ти міг оселитися в Польщі, Німеччині». На що я відповів: «Тобі не соромно так говорити? Якщо ти про це знаєш, то чому нічого не зробив, щоб це змінити? Ти  ніколи  не задумувався про те, що можна зробити добро для свого району?».

Насправді на Борщагівці зелено, тихо, не так багато наркоманів і безхатченків, ніж у центрі міста. Київ – дуже зелене місто. Мені тут дуже комфортно. Моя ДНК – це коли в кінці дня ти кажеш: я молодець, бо зробив щось добре для людей. Я просто намагаюся донести до людей, що кожен несе відповідальність за середовище, в якому він проживає. І я вважаю, що українці схожі за ментальністю з американцями більше, ніж з росіянами. 

Днями я замовив доставку їжі, приїхав кур’єр і каже: «Ви – Давід Пластер? Президент Борщагівки?  Маю честь!» Мене впізнають таксисти, інколи на вулиці підходять і питають: можна сфотографуватися? Але я скромний і в таких ситуаціях відчуваю себе трохи ніяково. Хоча дуже радий, що люди впізнають мене і  такої думки про мене. Але вважаю, що це також і велика відповідальність за все, що я роблю, аби мені потім не було соромно за це. 

Я із задоволенням організовую різні соціальні проєкти. І не женуся за рейтингом. Хочу допомогти людям і навчити молодь, небайдужих сусідів. Що вони мають силу і можуть зробити добро. І наша Борщагівка буде кращою. До речі,  Борщагівка на десять кілометрів ближче до Європи, ніж Банкова. Отже, ми набагато ближче до змін, ніж уряд. 

І українське прислів’я: «Моя хата скраю» мені більше подобається в оригінальній версії: «Моя хата скраю  – я першим ворога стрічаю». Коли ми зустрічаємося з проблемою, ми не залишаємо її на розв’язання комусь іншому – наша команда завжди готова діяти. 

Ваш проєкт «Борщагівка без бидла». Розкажіть детально про його мету. 

На Борщагівці було багато наркоманських графіті. Коли я там став жити, то побачив мінімум десять таких на будинках на різних вулицях. Загалом по Києву їх понад 15 тисяч. Я став трохи Томом Сойєром і почав їх зафарбовувати. До мене приєдналися знайомі. У результаті головна проблема для мене була — купити і доставити фарбу. Тому що завжди було більше людей, ніж фарби. Одного разу зібралося десь 300 людей. 

Крім того, я і мої колеги з волонтерської організації «Аномалія» відстежуємо та видаляємо канали наркотиків у Телеграмі. Більше 15 тисяч нарконаписів та Телеграм-каналів ми закрили самостійно, без допомоги МВС. У нашому районі ми назвали проєкт «Борщага без бидла», але це було лише початком. Це все заради майбутнього, діти і внуки будуть бачити, що ви зробили для свого району. Мені кажуть: «Давід, ти молодець, але завтра будуть нові наркоманські написи. Який сенс це зафарбовувати?». Я заперечив, і нові написи не з’явилися. 

Тепер бабусі говорять: «Бачили замальовані  наркоманські написи? Це був американець». Хлопчаки кажуть: «Америкос воює проти наркоманів і корупції». Вже починають казки розповідати, що я незабаром буду великим героєм. Бабусі мене часто запрошують на борщ. Відповідаю: дякую, щойно поїв. Я не багатий, але бокатий. Але сало й сила (Сміється). І спорт також. 

Якщо ти хочеш жити в чистій країні, просто прибирай після себе

Ви на волонтерських засадах почали прибирати сміття не тільки на Борщагівці, а й у місті,  активно боретеся за чисті вулиці  і парки Києва. На Ваш погляд, стало чистіше у Києві? І як глобально можна вирішити цю проблему? 

Київ покращується, але все ще має багато проблем… Ось приклад. Ви курите  і викинули недопалок просто на вулиці в центрі Києва. Він упав до каналізації. Приходить весна і на Еспланадній або на Шулявській завжди калюжі. Чому? Бо каналізація забита сміттям. 

Ми прибирали на озері Вирлиця, Микільській Слобідці, Совських ставках, Гідропарку та Осокорках і забирали з собою сміття. Мене так вчила моя мама. Не зустрічав жодної української мами чи бабусі, яка б сказала, що не вчила своїх дітей і внуків прибирати після себе. Це логічно. У всіх країнах є сміття, але не кожна має такі проблеми, як Україна. 

Я не погоджуюся з висловом, що бидло — це не людина, а скотиняка. Бидло – як синонім байдужої людини. Люди кричать: «Кличко, Кличко». Дуже легко так кричати. Але перед тим подумайте: що я зробив для свого міста? Кинув недопалок  на вулиці. Хіба немає контейнерів для сміття? Може, не купувати пластикові пляшки і придбати більш натуральний продукт, де менше пластику? Кожен повинен розуміти: якщо ти хочеш жити в чистій країні, просто прибирай після себе. Покажіть свою козацьку силу. Коли ви приходите посидіти в гарних українських лісах, озерах і купили пакет з продуктами вагою 12-15 кілограм, то все сміття потім викиньте до контейнеру. Вага буде вже набагато меншою після того, як ви поїсте та вип‘єте напої з сім’єю або друзями.  

Все починається зі школи. В нас були такі проєкти з поліцією і екоактивістами з нашої команди. Ми говорили з дітьми про шкідливість пластику, а також про те, щоб  щодня після школи думати: а що я зробив сьогодні доброго?   

Коли бачите людину, в якої щось випало,  то ввічливо запитайте, що це: а може, гроші або телефон а, може, й сміття. То його можна викинути до урни. І треба так вчити дітей. 

Мера Києва Віталія Кличка часто критикують. Ви вважаєте, таких підстав немає? 

Треба критикувати – критикуйте. Але також треба подумати: як я можу допомогти Кличку вирішити мою проблему? Я дзвонив на лінію 1551? Ні. Написав заяву? Ні. Тобто ми просто до неба кричимо: «Кличко, чому тут сміття? Чому ти не прибрав моє сміття?» Державні двері відкриті для громадян. Політиків треба критикувати, але спочатку критикуйте себе. Легко кидати каміння в іншу людину. Якщо правильно запитати або просто сказати про проблему, то часто допомогу легше знайти.

Ви співпрацюєте з київською владою? 

Так, я зустрічався з депутатами Київради, представниками міської адміністрації і Святошинської РДА. На Совських ставках хотіли звести будинок, але завдяки спільним зусиллям громадськості і активістів там буде екопарк. Кличко пообіцяв виділити  гроші. Зараз не вибори, тому можна вірити цій обіцянці. 

Але «Аномалія» працює в усіх районах Києва і не тільки. Львів, Харків,  в кожній області України. У нас є проєкти безкоштовного навчання  англійської мови для ветеранів АТО і політв’язнів. Допомагаємо їм вирішити проблеми. Бо вони приходять  на Банкову і кричать: «Порошенко або  Зеленський – ти не правий». А ми кажемо: давайте план, без емоцій, що треба зробити. Зараз розвивається е-демократія і можна легко написати звернення або заяву до різних установ. Є алгоритм, процедура і закон. Але в Україні багато бюрократії. І ми їм допомагаємо відрізати цю бюрократію. В Україні важко боротися з корупцією та бюрократією, більшість моїх проєктів були б набагато швидше та простіше реалізованими, якби не ця проблема. 

У будинку, де я живу, мешкає колишній начальник патрульної поліції Києва  Юрій Зозуля. І мене питають: чому Юрій нічого не зробив для району чи будинку? Це питання не до мене, а до Юрія. До пандемії кілька поліцейських допомагали нам зафарбовувати наркоманські написи. Вони молодці. В Україні є багато поліцейських, які хочуть справді зробити кращою Україну. Я був радником у Нацгвардії і часто зустрічався з представниками  МВС. Там є багато  гарних поліцейських, хто  часто допомагав мені в проєктах. Але я не впевнений, що деякі представники керівництва поліції можуть зробити там реформу. Зараз новий міністр Денис Монастирський. У нас є шанс зробити щось краще, що не є «старим способом». Бо Аваков був чорт.

Приміром, справа загиблого журналіста Павла Шеремета. Я читав про неї багато, дивився фото, де ніби фігурує головний підозрюваний Ріфмайстер – співак і волонтер Андрій Антоненко. Я показував ці фото нашим міжнародним партнерам. І вони сказали, що це взагалі різні люди. Бо виходить так, що Ріфмайстер  за день різко схуд. Інші плечі, борода, тому це викликає дуже багато питань до слідчих. Коли люди не вірять поліцейським, то успіху в реформі не буде, ще й при низьких зарплатах. Крім того, це відлякує від України інвесторів із-за недовіри до юридичної  системи. 

В України великий потенціал і я хочу були до цього причетним 

Ви – військовий медик. Ваша оцінка української системи охорони здоров’я і Києва зокрема. 

Зараз, коли у всьому світі вирує  пандемія коронавірусу, всім лікарям,  медсестрам, медперсоналу дуже тяжко. Вони працюють без вихідних, без відпусток. І ще вони бачать багато смертей. Це сильно впливає на психологію людини. Думаю, їм треба не тільки підвищити зарплату, але просто подякувати – офіційно і робити це щодня. 

Але знову-таки: що ми в цій ситуації можемо зробити? Вакцинуватися. Історії про чіпи, які вживляють під час вакцинації, виглядають смішно і недалекоглядно. Я ходив на марш антивакцинаторів, щоб дізнатися позицію його учасників.  Не впевнений, що вони прийшли туди, тому що так не хочуть вакцинуватися. Але був у шоці, оскільки дехто справді вірить у те, що вживляють чіпи. Це з точки зору безпеки – загроза. Існує багато пропаганди, яка служить лише Кремлю. І цим можуть скористатися деякі політики під час наступних виборів. Так було під час Майдану. Деякі були за Росію, а тепер вони прикидаються патріотами. Це хвіст, який крутить собакою. 

Під час локдауну ми допомагали людям – купували їм їжу і заносили. Прийшов і залишив біля дверей. І не робив з цього піар, не виставляв одразу в соцмережі. Просто робіть добро, а не думайте, скільки лайків треба зібрати. Чи ви заберете в бабусі допомогу, бо не отримали лайки? Багато політиків-популістів  думають про піар, що з цього вони отримають. Це часто відбувалося під час карантину, але я не розумію, як можна маніпулювати літніми людьми для політичної вигоди. Все треба починати не з грошей чи піару, а з бажання. І не буде соромно перед самим собою. 

Ви багато років живете в Україні, Києві. Вам тут подобається?  Що змінилося за цей час? 

Я не мазохіст (сміється). Певно, що тут мені комфорно. Я приїхав  сюди ще до революції і війни, мало людей знали англійську. Тому багато змінилося. Майдан – святе місце, де я втратив друзів. Це була дуже велика подія, коли люди ставали просто на сніг на захист батьківщини заради майбутнього своєї країни. Там така енергія була. Зараз війна проти Росії, там також втратив друзів. 

Але українці стали краще володіти англійською. Українці вважають, що їхні друзі на Заході, а не навпаки. Україна має шанс і перспективи на краще життя. Є перспективи, молодь робить свій бізнес. Я також вірю та інвестую у майбутнє України. 

Які ваші плани на майбутнє? Житимете в Україні? 

Так. Це тільки початок. Я бачу себе учасником українського майбутнього і її історії. Сучасна Україна як держава молода, але має дуже велику історію. Це як перші 30 років в США. У нас теж була війна з Великою Британією. Україна може стати як США – країною великих можливостей з сильною економікою і добрими людьми. 

Я бізнесмен, живу і працюю тут, бо вважаю, що в України великий потенціал і хочу бути до цього причетним. Зробити ще більше. Зараз починаю нові проєкти, зокрема щодо децентралізації. 

Наша організація носить цікаву назву: «Аномалія». Кого в Україні  не запитаєш, як справи – відповідь «нормально». Важкий день – все гаразд, радісний день – ну чудово. Корупція також – “бо це ж Україна”. Терпіти не можу цю фразу… Бо я бачу майбутнє України не таким. А що ж ненормально? Коли я дивлюсь на українського борця за свободу, це нагадує мені американців у той час, коли в нас була війна за незалежність. Дух і прагнення до свободи притаманні обом країнам. Мені дуже подобається цей менталітет. І я вважаю, що лише ті люди мають право говорити: «Слава Україні! Україна  — понад усе!», які борються і славлять Україну.

Борітеся – поборете, хай вам Бог помагає.

Автор – Інна Жолобович