«Децентралізацію треба було провести ще у 2000‑х. Тоді села не вимерли б»

У жителів Іванівської об’єднаної територіальної громади забирають 280 гектарів пасовищ

 Міг би займатися господарськими справами, а змушений їздити на суди. З травня боремось за пасовища громади, розповідає 44‑річний Михайло ­Кулик, голова Іванівської сільської територіальної громади, яка входить у Калинівський район на Вінниччині.

Торік на місцевих виборах за Михайла Кулика проголосували 91,7% виборців. Це рекорд України. До громади належать 14 сіл, де живуть 13 424 особи. Працюють 25 бюджетоутворюючих підприємств. Є сім дитячих садків, шість шкіл. Також 10 медзакладів. У кожному селі діє бібліотека.

Чому почалися суди за землю під пасовищами?

 Одна адвокатська компанія закидала громаду заявами про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Понаписували на наші пасовища для худоби 140 заяв, щоб отримати по 2 гектари з них. Документи нібито подали молоді люди віком 1820 років переважно з Вінницької області. Є й з Генічеська, Дніпра, які навчаються в обласних вузах. Є двоє уродженців Молдови й Нікарагуа, які приписані у Він­ниці. Депутати на сесії проголосували проти, бо ж там пасеться худоба.

Чому претендують саме на землю вашої громади?

 Я спілкувався з цими студентами. Адвокати знаходили охочих біля гуртожитків. І вони продали своє право на землю за 500 гривень. Сказали, що їм не пояснювали, яка й на що це згода. Суд на їхній стороні. Кажуть, що порушуємо права тих студентів. Зараз пишуть на мене скарги у прокуратуру. Але ж порушені і права жителів громади. Вони не зможуть тримати худобу. За моїми даними, ця адвокатська компанія зібрала земельний банк з 2 тисяч гектарів землі. Це величезні гроші. Тому вони не зупиняться.

Із березня з Головного управління Держгеокадастру землю передали громаді. І нас почали закидати цими заявами. Говорив з іншими головами в області. Такі ж клопотання в них. Це серйозна проблема. Стукаємо в усі двері. Написав заяву в прокуратуру, поліцію. Ми від цього не захищені. Закон дозволяє кожному громадянину мати 2 гектари землі. В нас є жителі громади й теж на це можуть претендувати. Але не пишуть заяви, бо там випас худоби. На 14 сіл маємо разом 432 гектари пасовищ і сіножатей. Якщо зараз віддати 280 гектарів, у нас на всіх жителів лишається 152 гектари.

Багато землі в громаді пороздавав Держгеокадастр на довгострокові угоди. У нас залишилися тільки пасовища, й зараз їх хочуть забрати.

Зверталися до керівництва району й області?

 Я звертався кругом. І в Службу безпеки теж. З гніванським, тульчинським, турбівським головами громад разом їздили в Комітет аграрної політики у Верховній Раді. Нам обіцяли юридичний супровід. Поки чекаємо.

2020 року ви стали рекордсменом за рівнем підтримки серед колег. Чому пішли у голови?

 Хочу, щоб село було подібним до міста. Щоб діти не почувалися обділеними. Приїздиш у місто там дитячі майданчики й усі умови для розвитку. Перший раз переміг на дострокових виборах чотири роки тому. Тоді були дві сільські ради чотири села. Тепер у нас 14 сіл. Написав стратегію розвитку громади. До судів за землю раз чи двічі на тиждень бував у кожному з них. Там спілкуюся з людьми: де дорогу заасфальтувати, де зробити вуличне освітлення, де дитячий майданчик.

Ми зробили чотири спортивних майданчики, де поля зі штучним покриттям. Там можна грати в мініфутбол. Наступного року плануємо ще три спортмайданчики в селах Пиків, Уладівка, Жигайлівка. Там будуть стадіони та дитячі гральні зони. У Іванові робимо скейтпарк. У Гущинцях відкриваємо після капітального ремонту дитячий садок. І ще два стадіони з пляжним футболом і волейболом.

Хочемо створити ще безпековий центр. Там буде дільничний громади з автомобілем, пожежна машина, «швидка». Поки що маємо одного дільничного при райвідділі поліції. Нам на громаду треба хоча б два. При комунальному підприємстві думав відкрити пекарню. Щоб могли забезпечувати садочки, магазини хлібом. А підприємство заробляло б гроші. Над цим ще треба працювати.

У вас цьогоріч бюджет був запланований у 104 мільйони гривень. На все вистачило кош­тів?

 У нас на все вистачає грошей. Дефіциту немає. Ми оптимізували чотири школи. Але якби їх не закрили, нам не вистачило би освітньої субвенції від держави. Перекривати брак довелося б з наших коштів. А тоді бюджету розвитку ми взагалі не мали б. Цього року він був 5,8 мільйонів. Наприклад, в Уладівці у школі 16 дітей і 34 вчителі. Жодного педагога ми не звільнили. Дали їм роботу в інших закладах. Були дискусії. Я виїжджав, пояснював. Бо якщо братимемо з бюджету розвитку ці гроші, то матимемо те, що й 30 років нічого. Сьогодні люди це розуміють. 2022‑го буде бюджет 106 мільйонів.

Дотації, субвенції з державного бюджету отримуєте?

 Є субвенція на освіту 46 мільйонів гривень. Ще 3 мільйони на садки. Медицина фінансується за принципом «гроші ходять за пацієнтом». Скільки задекларованих пацієнтів, стільки Національна служба здоров’я перераховує. Але цього року ми на мільйон дофінансували амбулаторії, на фельдшерсько-акушерські пункти теж стільки виділили. Це на ремонти, маски, захисні засоби.

Що в житті населених пунктів громади змінила децентралізація?

 Це одна з найуспішніших реформ, якщо дати все господарю в руки. Її треба було зробити ще в 2000‑х. Тоді такого відтоку людей з села не було б. І обійшлися б без укрупнення районів.

Наші села відчули зміни. Коли прийшов на посаду, були вулиці та школи, де 40 років нічого не ремонтували. Сьогодні сформували бюджет і бачу, що можемо зробити вісім доріг у різних селах по 600 метрів. Ремонтуємо ФАПи, амбулаторії, школи та дитячі садки. До децентралізації цього не могли. Тоді була вбита сільська рада. Голова ходив з простягнутою рукою. Давали якісь копійки.

За рахунок чого живуть люди? Працюють на підприємствах?

 У нас велике село. До нас подалися трохи менші. Жителі працюють на кар’єрі, дерево­обробному та спиртовому заводах, у військовій частині. Ще є училище і школа-інтернат. Цього року запустили асфальтний завод. Місцеве населення працює на фермерських господарствах також. Відкриється автозаправна станція. За пів року закінчать будівництво свинокомплексу на сім тисяч голів. Середня зарплата не менш як 11 тисяч. Шукаємо інвесторів.

Чи багато у вас одноосібників, які самі обробляють землю?

 Ні. Але після 2025‑го їх кількість зросте. Бо компанія «Зернопродукт МХП» уклала довгострокові угоди оренди паїв на 15 років. До мене щотижня приходять по дві-три людини, які хочуть розірвати договори. Люди зрозуміли, що земля дає хороші прибутки, хочуть працювати самі.

Як живуть у менших селах?

 Тримають корів. Молоко здають по 1011 гривень на молокозаводи. З інших областей приїжджають за ним. Є конкуренція, яка дозволила підняти ціну. Люди з цього живуть.

Чому ми воюємо за пасовища? Бо там випасається худоба, треба заготовляти сіно на зиму.

Нещодавно у вашій громаді побудували новий садок у селі Слобідка. Він став першим дитячим закладом на Він­ниччині, зведеним за останні п’ять років у селі з «нуля». Багато людей вирішують ростити дітей у громаді? Де знаходите гроші на такі проєкти?

 Зараз 334 дитини ходять у садки громади. У Слобідці не було дитячого закладу. Могли відвідувати в сусідньому Іванові. Але там 120 вихованців і ще черга 4045. Ми виграли в американському конкурсі «Міжнародна міграція людей» майже 500 тисяч гривень. Їх вистачило на кухонне обладнання, ігрові кімнати, ліжка й майданчик на території. Збудували за рік і чотири місяці. Працювали толокою місцеві жителі. Одна родина майстрів вимурувала з цегли все, що можна було безкоштовно. Допомагали технікою малі фермерські господарства. Загалом ви­йшло десь 3 мільйони гривень. 27 дітей тепер мають садок. Завдяки тому, що місцеві жителі збиралися на толоки, вдавалося економити й на інших об’єктах від 300 до 500 тисяч гривень.

Коли українці захочуть жити в селах?

 Рівень життя в селі має бути такий, як у місті. Треба робочі місця й інфраструктура навчальні заклади, творчі й спортивні центри, басейн, тренажерний зал, кінотеатр. Коли в селі працюватимуть фабрики й фермерські господарства. Людина йтиме додому з роботи, де її чекатимуть діти, й не треба їхати в Польщу. В суботунеділю зможе поплавати в басейні, а не дивитися про це по телебаченню.

Грає у футбол за команду мерів

Михайло Кулик став головою Іванівської об’єднаної територіальної громади 2017-го. Тоді об’єдналися чотири села. 2018-го переміг у конкурсі «Людина року» в номінації «Самоврядець року».

Народився в Іванові. За першою спеціальністю механізатор. Має диплом менеджера-управлінця в готельно-ресторанному бізнесі. Також закінчив Академію державного управління в економічній сфері.

З дружиною Світланою, 42 роки, мають доньок 23-річну Аліну, 20-річну Катерину й Анастасію, 11 років.

Захоплюється футболом. Грає за місцеву команду «Граніт» і за збірну мерів України.