«Декілька разів хотів себе вбити. Із зашморгу витягла дружина» — волонтер про проблеми військових

Від початку війни і до сьогодні армію підтримують волонтери. Одна з місій допомога пораненим воїнам у медичних закладах. Головним госпіталем країни називають Національний військово-медичний клінічний центр. Зараз у закладі працюють до 10 волонтерів. Чим вони займаються, чому важливо підтримувати військових під час лікування і на фронті в інтерв’ю розповіла волонтерка Наталія Юсупова.

З 2014-го року, коли прийшла до госпіталя, зрозуміла, що вже не можу без цього, — пояснює. — Це як друге життя. Був момент до ковіду, коли не було нічого іншого, крім госпіталя. Люди писали, що я піарюся. Але ви ж виставляєте свої фото з моря чи дня народження, а у мене не було нічого іншого. В цивілізованих країнах еліта показує, що треба допомагати, робити благодійні проєкти. Хто має матеріальну можливість — обов’язково. Особливо в наших реаліях.

Що волонтерство змінило у вас?

Уже не важливо, що їсти, що одягнути. Хочете подивитися на справжні проблеми йдіть у госпіталь.

Хто і чим найбільше вразив останнім часом?

Було таке, що бабуся приходила у госпіталь і приносила у хустинці тисячу гривень, які відкладала. По гривні, по п’ять. Відвела її до кіборгів. Всі плакали. Таких випадків багато. Люди передають 10-20 гривень. Пишуть, що чекають пенсію, щоб перерахувати. Таких людей набагато більше ніж тих, хто мають гроші і можуть дати 10 тисяч.

Я на фронті не була ніколи. А мені сняться кров, вибухи. То що казати про військових?

Скільки волонтерів зараз в госпіталі?

Спочатку було дуже багато. Потім почало згасати, люди стали йти. Одні знайомі волонтери розповідали, як їм важко було і вони психологічно лікувались. Тому що брали все на себе. Багато воїнів помирали. Ці історії на мене сильно впливають. Залишаються у голові. Важко викинути це. Уявляю, як хлопцям з війни у них часті головні болі, не сплять ночами. І це буде надовго. Хоч я на фронті не була ніколи, а мені сняться кров, вибухи. То що казати про військових?

Зараз опікується госпіталем не більше десяти людей. Через ковід буваємо два-три рази на тиждень по кілька годин.

Чи спілкуєтеся з хлопцями, яким допомагали в лікарні і які давно виписалися?

Дуже багато. Особливо на свята. Декого не пам’ятаєш, а вони пишуть, вітають. Заходиш на сторінки у декого діти з’явилися, у когось онуки, хтось одружився. Це радує. Бо більша частина людей пройшли війну та влаштували своє особисте життя. Але це важко. Бо у нас немає реабілітації посттравматичного синдрому. Це катастрофа і злочин влади. Військовим, які пройшли війну, треба психологічно допомагати. І волонтерам теж.

Лікування недоношеної дитини коштувало понад 100 тисяч гривень. Збирали всі, хто міг

Ви ж допомагаєте і для фронту?

З 2017 почала допомагати фронту. Фронтових волонтерів теж стало менше. Хлопці, які лежали у госпіталі, просили про це. Необхідні ліки. Якщо списують військового, і в нього немає групи інвалідності, то лікування у госпіталі платне. Безкоштовно може лікуватися лише у себе в лікарні за місцем проживання. А там ліків практично немає, треба купляти. Таких історій багато.
Днями була страшна історія. На Луганщині у ветерана вагітна дружина захворіла на ковід, потрапила у реанімацію. Народилася дитина 1400 грамів приблизно. Жінка померла. Він залишився з двома маленькими дітьми. Лікування недоношеної дитини коштувало понад 100 тисяч гривень. Збирали всі, хто міг.

Як змінилося ставлення військових і суспільства до волонтерського руху?

Восени 2014-го, коли почалося перемир’я до Дебальцевого, люди вже тоді менше допомагали. Дуже слабко 2018 і 2019 роки. На що треба збираю. Майже рік тому почала купувати квадрокоптери. Фонд «Повернись живим» у грудні купив вісім чи дев’ять, я з людьми п’ять. Це для мене велике досягнення.

З 2016-го року у тих, хто з війни, повальна онкологія. Особливо молоді люди до 30 років

Нещодавно одна дівчина написала, що треба труси, шкарпетки для військових. Налетіли волонтери, мене відмітили в соцмережах. Почали питати, який батальйон. Вона не хотіла казати. Я теж не пишу. Бо таке в основному питають сєпари. Розповідати, в яку бригаду я відправляю коптери, неправильно. У моїх постах мало інформації. Люди знають, що мені можна довіряти. Були такі, які питали списки прибулих поранених, телефони військових. Цю інформацію може використати ворог.
Люди продовжують допомагати. Іноді пишуть, що надіслали 100 гривень. Перепрошують, що мало. Але кожна копійка це допомога. Вчора купила воєнному льотчику, у якого онкологія, ліків на 40 тисяч гривень. Де йому такі суми взяти? З 2016-го року у тих, хто з війни, повальна онкологія. Особливо молоді люди до 30 років. Багато померли.

Лікуються за власний кошт?

На контракті лікуються у госпіталі. Часто списують тих, хто хворіє. І їм треба лікуватися за свої гроші. Один колясочник просить спеціальні катетери кожні два місяці висилаю йому три тисячі. Є важкі захворювання, коли треба постійно приймати ліки. Потрібні операції. Хлопці кажуть, що посидиш у холодному окопі місяць там все, і нирки, і кісти. Діабет часто виповзає. Бо умови дикі.

«Ах ты ж бандеровская сволочь! Чтоб ты сдох». Він навіть нічого не міг сказати

Спілкуєтеся з колегами-волонтерами з госпіталів Харкова, Дніпра, Одеси? Яка ситуація там?

Раніше спілкувалася. Хлопці не дуже люблять харківський госпіталь. Кажуть, багато працюють людей, які не поважають українських військових.

Як це проявляється?

Двох лікарів звільнили, бо були сепаратистами. Один воїн із Заходу розповідав, що лежав сильно поранений. Був у палаті один. Зайшла жінка, що миє підлогу і каже: «Ах ты ж бандеровская сволочь! Что б ты сдох». Він навіть нічого не міг сказати, встати. А та жінка погрожувала вдарити шваброю. Таке бувало не раз. У київському госпіталі одна жінка з персоналу сказала: «Я тебе туди не посилала». Але її звільнили одразу ж. Більше такого не було.
Був один випадок, коли воїна на колясці запросили на футбол «Динамо» Київ. Повернувся з матчу, телефонує жінці з персоналу і каже: «Заберіть утку». Та відповідає: «Раз ти на футбол ходиш, то і сам можеш винести». Мав більше 50 операцій, був важко поранений. Це поодинокі випадки.

Вже можу їсти і бачити кров. Волонтери під час активної війни будуть потрібні

Лікарі стільки життів порятували, по частинах збирали. Один хлопець у 25 років має онкологію. Почався перитоніт. Важить 45 кілограмів. Каже, лікарі почали операцію о пів на 12 ночі. Медики і вночі оперують, і добу можуть не відходити. Лікарі кажуть, якщо щось почнеться, то одразу поїдуть у мобільні госпіталі. Одна подруга працює в ізраїльській онкологічній клініці у Києві. Розказувала, що є двоє людей, які працюють у реанімації одразу готові йти на фронт допомагати. Моя подруга вчителька фізкультури, майстер спорту з гірських лиж. Теж каже, що готова битися. І її син, і вітчим, і брат. Ми теж нікуди не збираємося тікати. Коли вперше побачила кров у пораненого стало погано. А потім пам’ятаю, як кров на підлогу текла у палаті, руками все доводилося тримати, поки сестра перев’язувала. Вже можу їсти і бачити кров. Волонтери під час активної війни будуть потрібні.

Зеленський говорить, що хай виходить десантник. І каже йому: «Класні у тебе кросівки». Пораненому, без ноги

Як оцінюєте політику держави щодо учасників бойових дій?

Якщо м’яко сказати її взагалі немає. Зеленський був у госпіталі один раз майже за три роки. І то 5-10 хвилин в одній палаті. Ще — в Ірпінському госпіталі. Знайомий десантник, у якого одна нога, розповідав, що хотів вийти до президента. Охоронці не дозволяли залишати палати. Але тут йде Зеленський і говорить, що хай виходить той десантник. І каже йому: «Класні у тебе кросівки». Пораненому, без ноги.

Має бути політика держави аж до кримінального покарання за образу воєнного і рідних

В одному з інтерв’ю ви казали, що немає реабілітаційного центру для колишніх учасників бойових дій. Чому досі не вирішили це питання на рівні держави?

Хлопці, які були у США на реабілітації, розповідають: якщо воїн не проходить реабілітацію посттравматичного синдрому, то можуть не дати пенсію, інших виплат. Там це на постійній основі. Тут має бути теж саме. На днях телефонували хлопці одному треба у психіатрію. Кричить, непритомніє. Один мій друг без ніг не спить ночами, теж проходить психіатрію. Таких хлопців багато. Дехто не може впоратися. У нас був хлопець на реабілітації місяць тому. Розповідає, що декілька разів хотів себе вбити. Був в Іловайську, у найважчих боях. З його 32 розвідників тільки двоє вижили. Із зашморгу витягла дружина.

На фронті з побратимами добре. А в цивільному житті суспільство не приймає військових. Немає поваги, розуміння. Має бути політика держави аж до кримінального покарання за образу воєнного і рідних. Телефонувала одна жінка, коли збили літак з військовими. Каже, що всі сусіди знали, що там був її син. Але гнобили: навіщо вона його туди відправила? Має бути кримінальне покарання за фрази про громадянську війну і що Росії немає на Донбасі. У Британії, де навчається син, військові це окрема каста людей. Коли вони приходили в школу, то всі встають і тиснуть руки. У США до військових в аеропорту завжди підходять і дякують. Політика держави має бути така, що армія це наш захист. Це люди, які віддають життя за кожного з нас. Такої політики в Україні немає.

Не може бути реабілітаційне відділення на 20 людей. Ветеранів півмільйона

За Києвом багато закинутих санаторіїв. Віддайте хоча б один з них під реабілітаційний центр. Не може бути реабілітаційне відділення на 20 людей. Ветеранів півмільйона. Це має бути великий санаторій щонайменше на 500 людей. Є психологи, які готові там працювати.

Вас часто критикують за жорстку позицію до президента Зеленського.

Я критикувала і Порошенка. Коли побачила зміни, то підтримувала. Але на виборах не агітувала навіть у Facebook. Часто люди пишуть: «Ми платимо податки, військовий збір. Навіщо збираєте гроші?» Військовий збір не йде у Міноборони. Потрапляє у загальну скарбничку. А тоді з’являється «Велике будівництво», дороги тощо.

Офіс президента обвинувачують у держзраді і роботі на Росію. Це не просто плачевно, а трагічно

Навіть не знаю, що позитивного відбулося в державі за час правління Зеленського. Скандали, брехня. Один скандал закінчується, а в той же день починається інший. Це три втрачені роки. Відкотилися назад. Єдиний позитив дипломатичний корпус. Міністр Кулеба добре працює. Добре, що змінили головнокомандувача Збройних сил Хомчака на Залужного. А от Офіс президента обинувачують у держзраді і роботі на Росію. Це не просто плачевно, а трагічно.

Хто з посадовців відвідує поранених бійців?

З 2019 року був двічі Олександр Данилюк, коли працював секретарем РНБО. Після звільнення більше не заходив. За президентства Порошенка часто приходив Володимир Омелян, який був міністром інфраструктури. Дружина Турчинова Ганна дуже багато чого робила. І ремонти, і ліфт на другий поверх у гнійному відділенні. Петро Олексійович з Мариною приходили не раз.

Люди, які не хочуть нічого робити кажуть: «Добро треба робити тихо». Хто цю єресь придумав?

У США і Європі є практика, коли відомі люди мають свої благодійні фонди, займаються меценатством. Коли в Україні займатися цим стане трендом?

У нас взагалі все неправильно. Люди, які не хочуть нічого робити, кажуть: «Добро треба робити тихо». Хто цю єресь придумав? Добро треба робити гучно. Як бачимо це у цивілізованих країнах. Зірки, політики, активісти, громадські діячі задають тон. Показують, якими треба бути, як себе вести. Скільки вони всього роблять. Це треба показувати. Щоб добра було ще більше, щоб подавати приклад.

Купила кабель на 24 тисячі, треба ще замовити квадрокоптер. Ліків на 40 тисяч

Зараз допомагають ті, хто всі роки війни підтримують армію. І зараз ще більше підтримують, бо розуміють, що треба закривати дірки. Все чекають, що американці і британці привезуть. Слава Богу немає потреб таких, як раніше. Хоча й зараз я не завжди можу впоратися. Позавчора купила кабель на 24 тисячі, треба ще замовити квадрокоптер. Ліків на 40 тисяч. Суми великі. Але все дуже подорожчало. Якщо раніше заходила у супермаркет, купувала продукти на 2 тисячі гривень дві сумки, то зараз те саме уже коштує п’ять тисяч. І нічого не особливого не беру кава, чай, сир, ковбаса, соки, фрукти, яких нема у госпіталі. Ліки дуже здорожчали.

Якщо розмовляв українською, то ти з села і це дуже погано. А зараз дуже багато молодих людей переходять на українську

Були моменти, коли хотілося все покинути і виїхати?

Мене лікар спитав, чому не їду, якщо маю можливість? А чому я маю їхати? Я вже стала частинкою історії боротьби країни за незалежність, за цивілізацію. Українці майже за вісім років дізналися, що наша мова найгарніша. Що прапор найкрасивіший, які в нас пісні і культура, що в нас багато всього. Раніше, якщо розмовляв українською, то ти з села і це дуже погано. А зараз дуже багато молодих людей переходять на українську.

А опускалися руки колись?

Було декілька разів. Але в мене такий характер, що можу пів дня переживати, а тоді все проходить.