«Харків в усі часи був російськомовним. Сьогодні — це українське місто з ненавистю до Путіна і всієї Росії» – Юрій Сапронов

Зруйновані понад 1400 багатоповерхових будинків. Якщо цю цифру помножимо на 100 квартир і 4 людини, то отримаємо цифру більше якої тільки Одеса, Київ, Дніпро, Донецьк і Львів. Це понад 500 тисяч людей. Зруйновані понад 70 шкіл. У місті сьогодні, за моїми оцінками, 600 тисяч жителів. А в мирний час тут жили 1 мільйон 600 тисяч.
Харків в усі часи був російськомовним містом. Мені не подобається слово «сєпар». Але місто було «сєпарським». Путін зробив дуже важливе — Харків однозначно українське місто з дикою ненавистю до Путіна, всієї Росії і до кожного росіянина, який мовчить. А вони мовчать усі.

Ці бомбардування пов’язані насамперед з тим, що ми занадто близько до кордону з Російською Федерацією. По прямій — 21 кілометр, автомобільною дорогою — трохи менш як 40 кілометрів. Тому вони можуть діставати нас зі своєї території «Ураганами», «Смерчами», і більш важкими ракетами «Калібр», «Кинджал», «Точка-У», «Іскандер». Вони ніколи не візьмуть Харків із землі. Я пишаюся нашими Збройними силами, Нацгвардією і хлопцями, які стоять в обороні міста. Сьогодні оборона Харкова у 10 разів сильніша, ніж була 24 лютого. Тому росіяни розуміють, що ніколи не візьмуть місто з землі. Знищують важкими ракетами і системами залпового вогню. Я говорю уже без емоцій. Сьогодні ненависть і сталеві нерви у кожного харків’янина, який зараз у місті.

Веду щоденник у Facebook. Мабуть, щоб потім і сам міг згадати, як все було. Важливо не те, що я роблю за кермом машини зранку до вечора. Входжу у топ-10 бізнесів міста. Моя головна місія — що я тут. Не поїхав на Західну Україну. Намагаюся пояснювати бізнесменам свого калібру, що сьогодні час такий, що неважливо, хто ким був, у кого скільки грошей. Сьогодні всі рівні — як у бані голі. Важливі дві речі — репутація і телефонна книга. Вони у мене є.

У кожного своя мотивація і аргументація, де бути і що робити. У мене сива голова і майже 60 років. Маю дуже багато досвіду і управлінського, і чиновницького. Закриваю очі і бачу жахливий сон, коли нагороджують чи визнають заслуги тих, хто був хрінзна де. І забули чи почали щемити тих, хто був тут. Це не тільки я, а тисячі людей. Простих харків’ян, які кожну зі 1400 хвилин у добі перебувають під обстрілами. Куди і коли прилетить — ніхто не знає. І мене дико дратують поради не тільки з далекого закордоння, а й і з Західної України. Не треба нам радити. Можете щось зробити. Зберіть фуру чи мінібус. Не треба просити гроші на бензин у мене чи таких як я. Чи питати, як це зробити. Зробіть. Не треба везти Сапронову. Куди завгодно привезіть і роздайте.

З 25 лютого туди прийшли люди. У нас кращі умови, ніж у підвалах будинків чи метро. Жили трохи більш як сто осіб — 103 чи 105. Сьогодні лишилося 39. Понад 60 виїхали за останні чотири доби — у Дніпропетровську і Полтавську область. Це після двох некоректних і бездумних заяв спікера Міноборони Олександра Мотузяника і віце-прем’єра Ірини Верещук. Треба думати і зважувати кожне слово, коли щось кажете. Для чого так підставляєте президента Зеленського? Верещук сказала «евакуація Харківської ОВА». Потім почали виплавляти — райони області Ізюмський, Барвінківський, Лозівський. Різниця ж є. Це 100-120 кілометрів від Харкова. Всім страшно і мені теж. Я точно знаю, що 60 людей виїхали з нашого підвалу «Superior» в нікуди. І вчора в Харкові були затори, яких не було два тижні. І це тільки на основі заяви віцепрем’єра Верещук.

У Харкові поки підтримка не треба. Тут стріляють. Не знаю від кого йде така ініціатива — харківський бізнес розказуйте, що ви працюєте, а ми про вас розповідатимемо, піаритимемо і підтримуватимемо. Цього не можна робити. Якщо влада скаже, що те чи інше підприємство працює, наступного дня туди прилетить ракета. У відносно мирних областях далі Києва треба, щоб бізнес працював. Там дуже багато вимушених переселенців. Нові робочі місця створити непросто. У мене прохання до бізнесу Вінницької, Хмельницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та інших областей: працюйте, хлопці. Це податки і робочі місця. Це те, що ви можете робити. Порівняно з Харковом у вас відносно мирне небо.

Я сподіваюся, що генеральний прокурор Ірина Венедіктова і відповідні служби всі ходи записують. Хто зі співробітників правоохоронних органів, влади, депутатів всіх рівнів кудись ділися 24 лютого. Хтось в далеке зарубіжжя чи ближче до західних кордонів. Як у «Хрещеному батьку» Маріо П’юзо: «залягти на сінники» (сінник — матрац набитий соломою чи сіном. Означає, тимчасово припинити активно займатися незаконною діяльністю та втекти у безпечне місце. ). От вони залягли на сінники. Я сподіваюся, що влада все фіксує і вони отримають свою оцінку після перемоги. Дуже багато зрадників. Це катастрофа. У мене, як у громадянина, є претензії до Служби безпеки та інших, хто проспав коригувальників у Харкові. Ті диверсійно-розвідувальні групи, які щоночі лазять по місту. Вони рік чи два тому знімали тут житло. Це треба було відстежувати, розуміючи їх прописку. І вже не кажу про партії Медведчука і Шарія. Закрити нахрін назавжди. Всіх виловити. У них один шлях — втекти в Росію. І хай біжать.

Те, що приходить мені — це моє. Я розберуся. Не боюся їх. Всім, хто це пише, скажу одне: я — росіянин, народився і виріс в Росії, не дуже добре говорю українською. Від кого ви мене, муд..ки хочете денаціоналізувати? Від кого врятувати? Від яких нацистів, фашистів? Я — російськомовний бандерівець. Крапка.

Не вірю в переговори. У людини, яка керує країною-окупантом, дірка в голові.

Я — не дипломат і не політик. Дуже багато треба врахувати, щоб ухвалити правильне рішення. Хочу, щоб якомога скоріше над Харковом і Україною перестали літати ракети і настав мир. А ми ще після цього багато місяців розміновуватимемо країну, шукатимемо колаборантів і зрадників. Для того щоб відновити те, що зруйнували у Харкові, треба десятки мільярдів доларів і щонайменше від п’яти років роботи.

Це стратегічно важливе питання. Я думаю про це теж. З п’яти мільйонів людей, які сьогодні виїхали за межі країни, не думаю, що навіть половина буде щаслива там, де вони зараз. Вони намагатимуться повернутися сюди з різних причин. 500 тисяч харків’ян, які втратили своє житло назавжди, куди їм повертатися, навіть якщо захочуть? За цей час не побудувати таку кількість квадратних метрів. Страшна річ, що навіть Польща, яка прийняла більше двох мільйонів українців, уже, мабуть, втомилася від України.

Путіну вдалося зробити те, що не вдавалося нікому у світі за багато років — так об’єднати націю. Дістануть кожного з орків, як сталося з «Чорним вереснем» (ізраїльська розвідка «Моссад» провела операцію «Гнів Божий» у відповідь на теракт на Мюнхенській олімпіаді 1972 року. Тоді були вбиті 11 членів олімпійської збірної країни. Метою операції була ліквідація палестинських терористів з організації «Чорний вересень», причетних до теракту. ). Хай навіть на це піде 20-30 років. Але знайдемо всіх. Не пробачимо ніколи.

Я спілкуюся з людьми, які дуже компетентні в цих питаннях. Знаю, що з окупованих територій примусово вивозять людей у Росію.

Наша сила — у нашому дусі. Ми за правду на нашій землі. Найбільша наша гордість — ЗСУ, Нацгвардія і ті хлопці, які б’ються на передовій. У нас є армія, якої не мали у 2014 і 2015 роках. Ми уже перемогли. Інше питання — яка буде кінцева ціна. Не знаю, скільки ще наших воїнів загине на передовій, скільки мирних людей і дітей, чи виживу я.