Юлія Ярмоленко: Чим більше у Київраді і КМДА професіоналів-управлінців, які за громаду, тим комфортніше буде містянам
Депутат Київради від партії «Єдність», голова комісії Київської міської ради з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв’язків Юлія Ярмоленко переконана, що головне в роботі – довіра, яка будується роками наполегливої праці. За словами Юлії Ярмоленко, мешканці Дарницького району, від якого її обрано депутатом, розуміють, що вони громада. Є віра один в одного. Як зазначає Ярмоленко, на всіх зустрічах вона наголошує, що є другом і помічником, на якого жителі можуть обпертися при вирішенні проблем.
На думку Юлії Ярмоленко, в Києві достатньо проблем, особливо, що стосується ЖКГ. Але вирішити все можна, якщо змінити підходи до управління містом. Ще один важливий аспект – відповідальність депутата перед виборцями. Бо є обранці, які взагалі не цікавляться своїм округом.
Як ефективно використовувати гроші міського бюджету, коли і за яких умов можна вирішити проблему дефіциту шкіл і дитсадків, — в інтерв’ю для Kyiv.Press розповіла Юлія Ярмоленко.
Депутатський мандат – інструмент ефективного вирішення проблем громади
Ви вдруге обрані до Київради. Розкажіть, яких результатів Вам вдалося досягнути за час роботи в КМР?
Для мене депутатський мандат – це інструмент ефективного вирішення питань громади. Коли ти можеш стукати не тільки в двері, а ще й писати звернення і запити. Друга каденція в Київраді – більш свідома. У 2015 році, коли я балотувалася вперше, то знала, що є виклики від кожного окремого будинку, але не розуміла реальність можливостей депутата. Зокрема, як відбувається включення будинку до міської програми соціально-економічного розвитку або програми «Ліфт».
Зараз я маю глобальне бачення проблем по всьому Дарницькому району і Києві загалом. У мене є записи про потреби кожного будинку, під’їзду, садочку, школи, які були в моєму окрузі №14 за минулої каденції. Є план створення парків і скверів, бо людям хочеться мати можливість відпочивати.
За час моєї роботи в Київраді більше, ніж у 80 під’їздах зроблено ремонти за рахунок часткового виділення грошей з депутатських фондів, спільно з керуючою компанією. Частково через депутатські звернення щодо включення будинку до програми соціально-економічного розвитку. Облаштовано 30 спортивних майданчиків. І мешканці можуть займатися безкоштовно спортом у своєму дворі. Встановлено близько 35-40 дитячих майданчиків, і близько 30 воркаутів. Це програма мера, яка дозволяє займатися спортом.
На окрузі 7 дитсадків. Щороку завдяки включенню до соціально-економічної програми робимо щось для них: встановлюємо паркан, заміняємо вікна. Я активно співпрацюю з школами №290, №289, №284 і №127. Завдяки нам та активній позиції Дарницької РДА в цих школах майже всюди замінені вікна. Великим досягненням є те, що в 289 школі нарешті йде реконструкція. І це масштабний підхід, бо в цій школі є діти з особливими потребами, багато учнів з родин, де немає батька. Бо, коли народжується дитина з певною потребою, частина батьків залишають сім’ю. Для мене була справа честі відремонтували цю школу.
Почалася реконструкція школи №290. Встановили спортивний майданчик, частково замінили вікна.
Також було заасфальтовано більше 10 тисяч метрів міжквартальних проїздів. Було багато звернень, особливо з боку мам, людей похилого віку на погане покриття — люди падали, ламали ноги. І ремонт дороги дозволив підвищити комфорт киян.
Завершено сквер на Тростянецькій, 47. Зараз робиться другий сквер на Тростянецькій, 51-53. Ще в завданнях – сквер на Харківському шосе, 61-65.
Якщо говорити про співпрацю з мешканцями в соціальному аспекті, то ми проводимо просвітницьку роботу, як можна використовувати міські програми, які документи підготувати. Допомагаємо писати звернення – близько 700 людей отримали матеріальну допомогу через міську програму «Турбота. Назустріч киянам».
Загалом є багато проєктів, і важливо бути кілька каденцій депутатом. Бо переважно це тривалі проєкти. Чимало часу треба на формування, виділення грошей із бюджету, коригування.
Але зроблено не все. Коли приходжу в один зі 100 своїх будинків, то мешканці хочуть ремонт. Я кажу, що ми потроху подаємо пропозиції і ініціативи по кожному будинку. У відповідь мені кажуть: нас 99 будинків не цікавлять, зробіть тільки наш.
Нова Дарниця дуже потребує нових шкіл і дитсадків. Але їх мало будують. Як вирішується ця проблема?
Дарниця за показниками завантаженості в дитсадках і школах займає перше місце в антирейтингу. Хороший район, де за останнє десятиліття побудовано дуже багато будинків. Але, на жаль, у тому числі, міською владою не були введені жорсткі критерії щодо дотримання плану соціальної забудови. Якщо зводиться новий будинок, то, або, як раніше, забудовник повинен брати пайову участь, або будувати соціальний об’єкт. Цих норм не дотримувалися. У результаті по 33-34 учня в класі. Таке саме перевантаження і в садках.
Люди віддають дітей у приватні школи і садки. Є програма: гроші ходять за дитиною – часткова компенсація для тих, у кого немає можливостей влаштувати дитину у садок. Бо на Тростянецькій, 8 була ситуація, коли мешканці звернулися зі скаргою про несанкціонований садочок. З двох квартир створили напівлегальний садок.
До Києва після Революції гідності переїхало багато людей, у тому числі, внутрішні переселенці. Але більше шкіл і садків у Києві не стало. Треба залучити експертів, провести дослідження і зробити об’єктивний розрахунок кількості людей і потреб. Бо в Києві є так звані соціальні ями, де зменшується кількість дітей.
Тому нові дитсадки і школи — дуже актуальне питання. У міста має бути стратегічне базове рішення, як у перспективі 10-15 років вирішувати проблему дефіциту садків і шкіл.
До вирішення проблеми треба підходити комплексно. Ми розглядали питання реновації старої Дарниці, де є будинки кінця 40-х-років для відселення у разі згоди мешканців. На їх місці звести нові будинки, але з обов’язковою вимогою нових садочків і шкіл. Приміром, місто виділяє у вигляді пілотного проєкту місце для забудови одному зі своїх КП, яке може бути забудовником. Не поодинокі шматки землі будуть виділені, а комплексна програма забудови мікрорайонів зі старим житловим фондом за сприяння міста. Тоді садок точно побудується. Бо це відповідальність Департаменту будівництва. Тому треба жорсткий менеджмент.
У Дарницькому районі також є проблема з поліклініками і лікарнями. Як можна на місцевому рівні вирішити цю проблему?
Дарницький район дуже великий — майже 300 тисяч мешканців – більше, ніж деякі обласні центри. Питання з лікарнями і поліклініками є. Лікарня №1 багато в чому вирішує проблеми району. Зокрема, і боротьби з коронавірусом. Ми зі свого боку запитуємо в лікарів: що їм потрібно, можливо, якесь обладнання, яке коштує 300-400 тисяч гривень. Далі пишемо запити і звернення до Київради і КМДА, залучаємо Громадський бюджет. Це крапля в морі. Але ми таким чином допомагаємо.
У 2020 році ми купували маски, рукавички, щоб забезпечити лікарів і медперсонал, які один на один зіштовхнулися з коронавірусом. Нещодавно ми провели в своїй приймальні акцію щодо вакцинації. Обдзвонили мешканців Дарниці, запросили зробити щеплення, звернулися до лікарні за допомогою. Тут виступаємо частково, як волонтери, допоміжна робоча сила і платформа для комунікації.
Наприкінці 2021 року в лікарні №1 вдалося врятувати 30-річну дівчину, у якої стався інсульт. Ця лікарня облаштована відповідними оснащеннями і там є фахівці, які оперативно реагують на такі випадки. Це дуже важливо, бо саме реакція лікарів у першу добу після приступу є вирішальною. У наших лікарів високий рівень професійності. Втім, через невисокі зарплати виникають пролами з наданням послуг.
Ви активно займаєтеся волонтерською діяльністю. Розкажіть більш детально про проєкти, над якими Ви працюєте.
Проведено 14 акцій «Здай кров заради життя». Колись в одного знайомого дитина потрапила до лікарні у вкрай важкому стані – відмовили нирки. Я запитала: чим можу допомогти. Він відповів, що треба здати кров. Але я хворіла гепатитом А і не могла бути донором. Тому допомогла фінансово. Але зрозуміла, що є люди, в яких немає до кого звернутися, і вони можуть втратити життя.
Тепер двічі на рік проводимо таку акцію. Бо на десять тисяч людей має бути 300 донорів. В Україні лише близько 100. Хоча кожна людина вагою від 50 кілограм віком від 18 до 60 років може здавати кров кожні 2-3 місяці.
І сталося чудо, і я є його носієм. У червні 2021 року в Київському міському центрі крові я вручала грамоти діткам за малюнки про донорство. Мене запитали, чи не прийшла я здати кров. Я пояснила, що не можу. З’ясувалося, що в квітні змінили протокол, і я можу стати донором. Але цю кров використають на окремі потреби. У мене виступили сльози, бо я зрозуміла: коли твориш чудо, добро, то і Всесвіт цьому сприяє. Тоді я вперше стала донором, а восени вдруге. Я намагаюся своїм прикладом показати: що неважливо, заможний ти чи бідний, ти завжди можеш робити добро. А якщо не може здати кров, то розказуй про це, будь промінчиком світла.
ЖКГ – сніжний ком, який маленькими граблями не розгрести
З якими головними проблемами Києва Ви зіштовхнулися з точки зору, коли ви вперше стали депутатом Київради і зараз? Щось змінилося?
Головним викликом за два роки, звичайно, став коронавірус. Водночас це згуртувало людей, дало можливість усвідомити більш глибинні цінності, які мотивують і є базовими для щасливого життя. Хтось підвозив лікарів на роботу, ми обдзвонювали мешканців і питали, кому, яка допомога потрібна. Привозити їжу, ліки. Бо люди боялися виходити на вулицю.
Взагалі за 5-6 років роботи в Дарниці я бачу певну згуртованість мешканців. Люди розуміють, що вони громада, є віра один в одного, коли можна обпертися на чиєсь плече. На всіх зустрічах кажу: я — ваш друг і помічник, і ми разом – плече до плеча — вирішуватимемо питання, будемо стукати в різні двері.
Зокрема, в Дарницькому районі зріс авторитет Громадського бюджету, про який п’ять років тому ніхто не знав. Як інструмент для покращення благоустрою Києва, ГБ відомий лише 5% киян. А в Дарницькому районі про це знає значно більше людей. Ми обдзвонили всі садки, школи, медзаклади і запитали, що їм треба і запропонували їх навчити використовувати Громадський бюджет. Як подавати проєкти, обговорювати, перемагати і реалізовувати. Я вважаю, що наш район — один з лідерів у реалізації проєктів Громадського бюджету. Для мене це досягнення. Бо це долучення громади до формування і управління бюджетом міста.
Політично-громадянська свідомість у Дарниці зростає. Зараз, коли приходиш на зустрічі з громадянами, то вже не дивуються і не питають: що? знову вибори? Мешканці тепер кажуть: впишіть наші питання, щоб включити їх у програму соціально-економічного розвитку. Люди розуміють, що вони можуть зробити для покращення умов проживання. Не кажуть, щоб я їм підняла пенсію, бо знають, що це не рівень депутата Київради.
Крім того, мешканці знають: не буде так, що для одних все, а для інших — нічого. Я щороку намагаюся в кожному будинку щось зробити. Вікна замінені у всіх будинках. Ремонт дверей – у переважній більшості. Якщо ми ставимо лавку, то обговорюємо це з мешканцями. Бо часто квартири на 1-2 поверхах проти, а п’ятий-шостий – за. Всі звикли до громадських обговорень. Для мене дорогий кожен будинок. Я бачу щілини, неутеплені фасади, непрацюючі ліфти. І коли люди розуміють, що з часом все робиться, то ця довіра росте.
Не скажу, що глобально росте вдячність. Бо після вікон хочуть повний ремонт або ремонт даху і так далі. Апетити збільшуються, а ресурси дуже обмежені. Бо ЖКГ в жахливому стані. І виникає складність, бо розумієш, що всі питання закрити не можеш.
Чому в Києві ЖКГ в такому жахливому стані?
Питання стратегії в управлінні містом. Моє принципове бачення: дуже багато проблем через те, що немає системного підходу до управління ЖКГ в Києві і немає можливості в один момент взяти і перекласти всі комунальні мережі. Або утеплити будинки. Років 15-20 немає стратегічного завдання замінити ліфти. Бо в будинках, які побудовані 60-80 роках, ліфти морально і технічно зношені.
Дуже багато років у Києві немає ефективного господарника. Виходить так: хтось прийшов, щось зробив. Потім змінюється система виборів, приходять інші депутати. Часто несвідомі, які не займаються своїми округами, а вирішують особисті питання. І залишаються території без уваги.
А кожному будинку треба мінімум 2-3 мільйони гривень на ремонт. Якщо в будинку два ліфти: звичайний і вантажний, один потребує заміни. Ремонт в під’їздах, заміна вікон, бо за 20-30 років рами всохли, і через щілини втрачається тепло. Старіють спортивні і дитячі майданчики, які також треба міняти. І таких грошей у бюджеті немає.
ЖКГ в такому стані через форму господарського підходу і неефективне використання грошей, які свого часу надходили за комунальні послуги. Не було планових ремонтів теплотрас, капітальних ремонтів у будинках. Сніжний ком, який набрав великого масштабу. І тепер маленькими грабельками його важко розгрести.
Нинішнє керівництво Києва розробляє таку стратегію розвитку міста?
Намагаюся менше критикувати. Бо, якщо критикуєш, тоді зроби краще. Але є мости, фінансування яких — бездонна бочка, а толку немає. Або 289 школа. Депутат – мій попередник — розпочав у 2015 році проєкт реконструкції загальною вартістю 12 мільйонів гривень. На три мільйони замінили вікна. Два роки тому ми виділили ще 500 тисяч на проєктні роботи, щоб актуалізувати ціни. Зараз вибили 13 мільйонів. За останніми підрахунками, треба 19-20 мільйонів на реконструкцію школи. І це з урахуванням, що три вже виділено. Якби вчасно виділили ці гроші та провели реконструкцію, то зекономили б 5-7 мільйонів.
Збалансовано піднімати тарифи на проїзд у метро. Не треба це робити раз у п’ять років, викликаючи шок у людей. А піднімати щороку на рівень інфляції. Це якісне, ефективне, економічно обґрунтоване управління містом.
У Києві є багато об’єктів, які не завершені. Є потреба в 500 мільярдах гривень, щоб закрити всі об’єкти, які вже запроєктовані. Бо хтось проєктує, бере гроші, а потім це не реалізовується. Потрібний фаховий підхід до інвентаризації сьогоднішніх проєктів і потреб міста. Звести попит і пропозицію: є проєкти, які ставимо на паузу на 3-5 років, незалежно від того, хто лобіює інтереси, входять ці депутати в бюджетну комісію чи більшість Київради. Прийняти пріоритетні завдання. Якщо треба, долучити гранти або кредити. І рухатися далі.
Наскільки ефективно ви співпрацюєте з Дарницькою РДА? Адже голову призначає президент, хоча підпорядковані вони очільнику КМДА. Як це впиває на роботу?
Я співпрацюю з Дарницькою РДА, по Громадському бюджету зокрема, подаємо пропозиції на включення пропозицій до програм міста. Є діалог, що потрібно для району. Ефективно співпрацюємо з відділом культури — проводимо спільні заходи на день міста або району. Із Київзеленбудом – влаштовуємо суботники, а вони нас забезпечують саджанцями.
Не все вдається. Бо, коли говоримо про ЖКГ, то це невирішувана історія. Теплоподача в будинки – пиши не пиши, в даному питанні немає того, хто міг би це вирішити. Розбалансована система теплоподачі, бо в квартирах мешканці ставлять євробатареї. У результаті на верхніх поверхах відкривають вікна, бо дуже спекотно, а на перших ходять у теплому одязі.
Але при взаємодії все залежить від конкретних осіб. Перший заступник голови Дарницької РДА активно сприяє вирішенню проблем. Реагує в будь-який час. До нас дослухаються. Інколи ми робимо спільні проєкти.
Повинна бути відповідальність депутата, щоб він не ховався за партійними списками
Склад нинішньої Київради суттєво оновився. Чи змінилася якість київської політики?
У Київраді 74 депутати обрані вперше. Ми проводили весною 2021 року дослідження про те, що тренд на нові обличчя змінюється. Люди трохи обпеклися. Новизна – один з елементів щастя, а ще здоров’я, свобода і можливість впливати на життя інших людей. Хочеться новизни. Але коли через рік-півтора люди розуміють, що депутати ними не цікавляться, не подають пропозиції, то розчаровуються.
У минулій каденції Київради була фракція «Самопоміч», і один з депутатів пройшов по одному округу, але партія йому призначила на інший – Оболонський. Як? Адже його обрали мешканці іншого району, які довірили саме йому вирішувати проблеми цього округу. Безвідповідальність.
Зараз є багато депутатів, які мають бажання, намагаються щось вирішувати. Але, на мою думку, якщо є 30-40% таких у Київраді, які за людей і хочуть розібратися в проблемах, то добре.
Попереднє скликання було обране за мажоритарним принципом, коли на окрузі було по 18-20 тисяч мешканців. Внутрішня відповідальність депутатів була вищою, і це стимулювало якісніше працювати. Бо зараз, коли округ 300 тисяч мешканців, – як ти все зрозумієш?
Ви були депутатом Голосіївської райради. Віталій Кличко пропонує повернути райради. Як це змінить систему управління в Києві, наскільки такий крок буде ефективним?
Є питання відповідальності політиків. Коли були округи з населенням по 20 тисяч, то депутат Київради міг справлятися з його проблемами. Якщо буде ще п’ять депутатів райрад на один округ, грошей більше не стане.
У 2012 році по списках УДАРу на піку популярності в депутати пройшли навіть водії. У 2019 році на парламентських виборах шансів пройти кандидату не від «Слуг народу» не було в принципі. Бо були дуже високі рейтинги «СН». А потім ці люди не працювали в окрузі.
Було б дуже важливо, щоб мешканці були послідовними і оцінювали депутатів за результатами роботи і внеску в прийняття рішень з покращення комфорту в окрузі. Коли в політиці на рівні Київради буде більше людей, які переймаються саме громадськими питаннями, тоді в районах можна створити громадські ради або й райради по 20 депутатів, а не 60. Бо я була депутаткою райради і пам’ятаю, як частина людей займалася тим, щоб встановити МАФи, вирішити майнові питання. У мене виник когнітивний дисонанс: у райраді було 7 чи 8 фракцій, БЮТ, «Наша Україна», у яких по одній приймальні на фракцію. А чому не 60? Чому вони не вели прийом мешканців?
Тому індикатора довіри до окремо взятого депутата може бути замало, щоб обиралися свідомі і професійні люди. Все залежить від свідомості людей. Я пишаюся високим рівнем свідомості дарничан. Це дозволяє потім обирати тих, хто займається проблемами району і ставить їхні інтереси вище своїх.
Можна зробити додатково і 600 депутатів, але без індикатора якості, перевірки — чи ведуть вони прийом громадян, механізму відкликання депутатів, який був 15-20 років тому, результату не буде. Коли я прийшла в райраду, мене попередили: ти працюй, бо попереднього депутата ми відкликали. Зібрали 500 підписів. Повинна бути відповідальність депутата, щоб він не ховався за партійними списками, а розумів, що мешканці як вибрали його, так і можуть відкликати.
Зараз багато дискусій навколо проєкту закону про столицю, яким пропонується розділити посади мера і глави КМДА. Яка Ваша точка зору щодо цього документу?
Треба дивитися на факти. Закон поки не прийнятий. Два роки тому після обрання нової Верховної Ради всі говорити, що от-от ухвалять новий закон про столицю. І будуть дострокові місцеві вибори. Цього не сталося. Тому, коли закон приймуть, тоді можна буде коментувати. В нашій державі все буде, але, як колись казав гід в Індії: це не точно.
Чим більше у Київраді і КМДА професіоналів-управлінців, тих, хто за громади, тим комфортніше буде містянам. Один і той самий закон може по-різному реалізовуватися. Юристи часто кажуть: в Україні чудове законодавство, одна проблема: це не працює. Будь-який гарний закон можна спаплюжити, не виконуючи його. Або якось однобоко це робити. Натомість не самі кращі рішення і закони можна втілити на високому рівні завдяки людині, яка візьме на себе відповідальність. Буде професійною, вболіватиме за громаду, триматиме комунікацію. Ставити інтереси більшості вище своїх. Це запорука успіху.
Які плани в «Єдності» після втрати Олександра Омельченка?
Завжди важко прощатися з тими, кого ти цінуєш і любиш. Для нас втрата Олександра Омельченка – морально-психологічна травма. Бо знав цю людину особисто. Йому могли позаздрити 50-60-річні, а то й ще молодші. Високий рівень свідомості, професіоналізму, державницького підходу. Людина-легенда за життя.
Наше основне завдання, і ми з колегами про це говорили, – в пам’ять про Олександра Омельченка зробити в Києві щось хороше. Щоб своїми вчинками продовжити його працю. Щоб «Єдність» продовжувала існувати в душах киян, які пам’ятають Олександра Омельченка. Кому він допомагав, виділяв квартири і давав путівки в життя, беручи за руку юними студентами і практикантами і доводячи до міністрів і високих посад. Створити в Києві хороші знакові речі – проєкти, якими б пишалися кияни. І щоб з радістю потім показувати дітям і внукам.
Автор – Інна Жолобович