Кого веде за собою Гриценко у владу, або Про вміння тонко відчувати «фальш та імітації»
Передвиборча кампанія з виборів Президента України вступає в свою найгарячішу фазу
Щоб отримати прихильність все більшої кількості виборців штаби кандидатів намагаються мобілізувати всі свої ресурсі, як креативні, так і кадрові. В хід ідуть перевірені часом і досвідом варіанти як-то підтримка зірок шоу-бізнесу, лідерів громадської думки. А, наприклад, команда кандидата у Президенти Анатолія Гриценко вирішила представити свій кадровий резерв, запропонувавши виборцям проголосувати за «чесних», яких, як заявляє з кожного біл-борду сам кандидат в Президенти, «більше». Першим в когорті «чесних Гриценка», його штабісти вирішили представити свого кандидата на пост голови СБУ Віктора Трепака. Як написав сам Гриценко, «кандидат юридичних наук, генерал-майор Віктор Трепак, очолить СБУ після моєї перемоги на виборах». Перерахувавши причини, які змусили обрати цю людину Анатолій Гриценко написав, що кандидат на високу посаду має оперативний досвід боротьби зі злочинністю, протидії корупції, з розкриттям резонансних справ і арештами високих чинів — суддя Зварич, генерал Пукач, «діамантові прокурори», «амбарна книга Партії регіонів»… «Людина честі, яка не трималася за крісло, написала рапорт і пішла з посади першого заступника голови СБУ — коли від президента відчула фальш і імітацію», — так пафосно представив В. Трепака, як члена власної команди Анатолій Гриценко. Він зовсім не жалів епітетів для свого кандидата на пост голови СБУ, приписуючи йому професійність, порядність, патріотизм.
Однак штабісти Гриценка забули про одну дуже важливу обставину – під час виборчої кампанії будь-які кадрові та технологічні ходи розглядаються громадськістю, як під мікроскопом. Тим більше, що як виявилось, генерал-майор Трепак не настільки вже і безгрішний, чесний і принциповий, як його намагається представити А. Гриценко. В нашому розслідуванні ми спробуємо розібратись, що ж за людина може очолити наймогутнішу спецслужбу країни в разі перемоги «справжнього полковника»?
Хто ви п. Трепак?
Генерал-майор Віктор Трепак дійсно пройшов довгий шлях на службі в органах державної безпеки. Почав він його у Львівський області, де, до речі до сьогодні згадують його та його брата – Романа, який обіймав різні посади в пенітенціарних органах та службі внутрішньої безпеки податкової. Цікаво, що ані Віктора, ані Романа не згадують в контексті боротьбі зі злочинністю, а більше в контексті вимагання хабарів (у випадку з Романом) та «кришування» брата (у випадку з Віктором). Однак історія Львівського минулого братів взагалі заслуговує окремого розслідування.
Можна лише сказати, що міцний зв’язок зі Львівщиною родина Трепака зберегла: дружина генерала — Леся Михайлівна Трепак, є не лише власницею квартири в місті Львові та будинку площею більше 250 м. кв. в престижному передмісті Львова, а й володіє чотирма земельними ділянками, три з яких знаходяться в передмісті Львова, де ринкова вартість землі постійно зростає, і четверта — в мальовничому Прикарпатті. Також вона є власницею декількох об’єктів незавершеного будівництва в престижному передмісті Львова. Причому у самому Львові мешканцям дуже добре відомо кому належить і триповерховий особняк і розкішна дача в Карпатах. На цьому фоні статки і нерухомість самого Трепака, згідно відомостей з реєстру прав на нерухоме майно, виглядають більш ніж скромно: він є власником чверті квартири площею майже 100 м. кв. в місті Києві. Воно і зрозуміло, як екс-держслужбовцю Трепаку треба виглядати «скромнішим». Щоправда, згідно лише відкритих фінансових документів генерал інвестував в будівництво більше 2 млн. грн.
Внутрішня (не)безпека
Тож спробуємо зосередитись на столичній кар’єрі Віктора Трепака. Про останнього, до речі, більшість наших співгромадян, навіть тих, що цікавляться політикою та новинами, не згадають в контексті його діяльності на посаді про першого заступника Голови СБУ – начальника Головного управління по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. Як максимум, обиватель,що максимально напружить пам’ять, згадає, що Віктор Трепак пішов з посади, «гучно гримнувши дверима». Це сталося, як пише Анатолій Гриценко, після того, як В. Трепак відчув «фальш і імітацію» з боку Президента. І все би виглядало дуже красиво і правдоподібно, якби не один факт – за часів Януковича саме Віктор Трепак очолював Управління внутрішньої безпеки СБУ. Таку собі спецслужбу в рядах спецслужби, що відповідала за чистоту рядів службовців, що мали б відповідати за безпеку нашої країни. Сьогодні, коли екс-президента країни судять за звинуваченнями у державній зраді, коли вже відкриті та розказані масштаби зловживань в державній системі, коли країна п’ять років веде неоголошену війну, вже, мабуть, нікому не треба додатково роз’яснювати, якими кадрами наповнювалася СБУ за часів президента Януковича. Як говорять у приватних бесідах екс-співробітники СБ України, особливо в регіонах, всі їх «сигнали» проти проявів корупції або зловживань до керівника служби внутрішньої безпеки СБУ залишалися без розгляду. Чомусь тоді «порядний і патріотичний професіонал» Трепак не відчував «фальші і імітації» з боку президента. Якимось чином навіть люстрація в органах СБУ не вплинула на позиції Трепака, який після зміни влади ще й пішов на підвищення.
Справа Зварича
Далі – ще цікавіше. Анатолій Гриценко перелічив майже всі найрезонансніші справи часів незалежної України. І виходить так, що в них усіх брав участь В. Трепак. Причому дві перші справи «Колядника» Зварича та Генерала Пукача, якщо вірити Гриценкові та Трепаку, молодий та перспективний офіцер, якому на той момент було 33 роки вів практично одночасно. Однак, якщо розібратися і копнути глибше випливають дуже цікаві подробиці. Забігаючи наперед, можна сказати, що у всіх перелічених справах, окрім так званої справи «діамантових прокурорів», участь Віктора Трепака була більш, ніж скромною. Однак, сьогодні вже немає в живих підприємця та засновника підприємства «Оліяр» і торгової марки «Майола» Івана Залізного, який виступив заявником в справі про звинувачення в корупції сумнозвісного «колядника» — Голови апеляційного адміністративного суду Львівської області Ігора Зварича. Так само пішов з життя і голова Львівської облдержадміністрації Петро Олійник. А саме ці люди могли б розповісти багато цікавих деталей про затримання у 2008 році цього корумпованого судді. Вони точно знали, що справу Зварича було доведено не лише до затримання, а і до суду і обвинувального вироку, завдяки професійності Анатолія Матіоса, тодішнього керівника Управління СБУ Львівщини. Перевірити це дуже просто — достатньо запросити на будь-який прямий ефір Матіоса і Трепака і поставити питання щодо «справи Зварича». Тоді і стане все зрозуміло, адже перший може згадувати найменші дрібниці у справі колядника Зварича, в той час як другий, обмежиться лише загальними фразами.
Справа Пукача
Ще більш скромною була роль Віктора Трепака у затриманні в 2009 році генерала Пукача у справі про викрадення і вбивство відомого журналіста Георгія Гонгадзе. Тоді Трепак, очолював 2 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та оргзлочинністю СБУ. І вся його роль у затриманні звелася до того, що він приїхав на місце затримання Пукача. Перевірити це досить просто, адже особисту участь в затриманні організатора вбивства Георгія Гонгадзе брав діючий Голова СБ України Василь Грицак, якому про хід операції з пошуку Анатолія Пукача доповідали напряму. Тож, вигадки про визначну роль Трепака у затриманні Пукача, знов таки легко спростувати. До того ж, за розшук і затримання генерала Пукача було нагороджено двох рядових оперативників Служби безпеки України. І прізвища Трепак серед цих двох — немає.
Діамантові прокурори
А от історія «діамантових прокурорів» і роль В. Трепака в ній взагалі вимагає окремого розслідування. По-перше А. Гриценко приписав Трепаку визначальну роль в цій операції. По-друге, саме через нібито протидію в розслідуванні цієї справи Віктор Трепак змушений був піти з посади в СБУ.
Однак, спробуємо розібратись чому ж ця справа зависла в повітрі, а суд досі не може прийняти в ній остаточного рішення. Незважаючи на те, що давно немає на посаді Генерального прокурора України Віктора Шокіна, який, за словами Трепака, був основною перешкодою в розслідуванні справи прокурорів Шапакіна і Корнійця.
Нагадаємо, справа «діамантових прокурорів» почалася з розслідування групою прокурорів незаконного видобутку піску в промислових масштабах. До цього були причетні угрупування, які мають стосунок до відомих в кримінальному середовищі «братів Карамазових», один з яких – В’ячеслав Константиновський, є народним депутатом України.
Керівник служби охорони бізнес-групи «братів Карамазових», грузин за національністю, виявився добре знайомим з новопризначеним тоді заступником Генерального прокурора України Давідом Сакварелідзе. До нього і звернулися «брати Карамазови» з проханням вирішити проблему з кримінальним переслідуванням їх «пісочного бізнесу» з боку співробітників прокуратури. Давід Сакварелідзе, в свою чергу, звертається до Віктора Трепака з проханням про здійснення оперативного супроводу кримінального провадження за заявою «пісочних бізнесменів».
Прокурори Корнієць і Шапакін, що вели справу з боку Генпрокуратури, були не проти припинити кримінальне провадження щодо незаконного видобутку піску. Але звісно, не за дарма. Одну з таких «домовленостей» між «видобувачами» піску і прокурорами про виплату щомісячної данини і було записано на диктофон самими «бізнесменами». Але виникла проблема, адже доказ було здобуто поза рамками негласних слідчих розшукових дій і його легітимність легко піддавалася сумніву в ході судового розгляду. Простіше кажучи, доказ було здобуто незаконно і суд просто міг вилучити його з провадження. Ясна річ, грамотний спеціаліст, досвідчений слідчий, яким нам представляє Віктора Трепака А. Гриценко, мав би провести додаткові зустрічі, які б контролювалися правоохоронцями та узаконити єдиний вагомий доказ в справі і легалізувати його.
Але «професіонал» Трепак, що був на той момент вже першим заступником голови СБ України та заступник Генерального прокурора України Давід Сакварелідзе вирішують піти своїм шляхом. Щоправда виглядає він сумнівно, адже отримати санкцію на прослуховування було вирішено «заднім числом»(!!!).
Оскільки Давід Сакварелідзе не мав допуску до державної таємниці, так як перебував на обліку в військовому комісаріаті іноземної держави, то з проханням про підписання клопотання до суду на отримання санкції він звернувся до заступника Генерального прокурора Віталія Каська. Віталій Касько, не вникаючи в суть, підписав клопотання, а Віктор Трепак став тиснути на заступницю Голови Апеляційного суду міста Києва змушуючи останню заднім числом санкціонувати прослуховування прокурорів. Суд піддався на тиск Першого заступника Голови СБУ і заднім числом задовольнив клопотання прокуратури. Однак, правду про підтасовку доказів приховати не вдалося. Справа в тому, що під час підготовки клопотань прокурори пишуть їх від руки і передають для набору на номерних комп’ютерах, де фіксується дата набору документу. Таким чином було встановлено, що заступник Генерального прокурора України Віталій Касько підписав клопотання у вівторок, а санкція суду була отримана в п`ятницю, тобто за 4 дні до появи самого клопотання. За цим фактом було відкрите кримінальне провадження, а основний доказ в справі «діамантових прокурорів» став нікчемним, оскільки був здобутий незаконним шляхом. Таким чином, саме через непрофесійність Давіда Сакварелідзе, Віталія Каська та Віктора Трепака, якого кандидат в президенти Анатолій Гриценко називає професіоналом, справу «діамантових прокурорів» до сьогодні не можуть довести до обвинувального вироку.
Звичайно, сьогодні Віктор Трепак може скільки завгодно заявляти про те, що справу проти нього, щодо фальсифікації доказів в справі «діамантових прокурорів» було закрито. Але й тут виникають питання про сумнівну легітимність закриття цього кримінального провадження. Адже закривав провадження щодо підробки документів Сакварелідзе, Каськом та Трепаком не хто інший, як скандальновідомий прокурор Дмитро Сус. Саме він, нагадаємо, колись обіймав посаду заступника начальника департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генпрокуратури України. І саме його підозрюють у заволодінні чужим майном у великих розмірах, заволодінні та розтраті чужого майна, вчинених повторно, внесенні недостовірних відомостей у декларацію. Сам прокурор-злочинець, щоб виправдати висунуті щодо нього звинувачення, у 2017 році заявив, що його звільнили через «співпрацю» із Сакварелідзе.
Власне, щось подібне зробив при звільненні і Віктор Трепак, заявивши, що всіх співробітників СБУ, причетних до затримання «діамантових прокурорів», піддають утискам і гонінням та змушують звільнятися з роботи. Щоправда цю інфомацію було спростовано представниками Громадської ради з питань оновлення СБУ, які з’ясували, що майже всі учасники цієї спецоперації не лише не були звільнені, а й отримали підвищення як в посадах, так і званнях. А єдиний звільнений з формулюванням «виведенння в розпорядження голови СБУ» Дмитро Нескоромний заявив, що своє звільнення з займаної посади він не пов’язує з справою «діамантових прокурорів» і висловив абсолютне нерозуміння щодо заяв з цього приводу Віктора Трепака. Останній до речі, тоді зробив ряд заяв для преси, намагаючись зв’язати власну відставку із відставкою Д. Нескоромного.
Чорна бухгалтерія ПР
Ну і найзагадковішим вчинком В. Трепака стала публічна передача до НАБУ документів щодо «чорної бухгалтерії» «Партії регіонів». Причому зробив він це вже після звільнення з посади заступника голови СБУ. Цього не зрозумів ніхто, адже саме Віктор Трепак в СБУ, курував роботу групи, яка займалася розслідуванням злочинів проти Майдану і фінансовими махінаціями колишньої влади. Тож чому генерал-майор не повідомив про наявність в нього «чорної бухгалтерії» регіоналів керівництво спецслужби і не використав інформаційний масив і доказову базу у власних розслідуваннях? На це питання немає зрозумілої відповіді до цього часу. Зрозуміло одне — генерал Трепак, звільнився з посади Першого заступника Голови СБУ не через неможливість боротися з корупцією, а через загрозу кримінального переслідування за зловживання та перевищення службових повноважень і участь у фальсифікації доказів, а також провал розслідувань резонансних справ через власну непрофесійність.