«Конституцію і закон Зеленський перетворює на трагікомедію»

 Момент проголошення Україною незалежності я сприймав як іще один момент поєдинку між цивілізованим світом і нецивілізованим, між Києвом і Москвою, говорить дипломат, один з авторів Конституції Роман Безсмертний, 55 років.

Чи були принципово інші альтернативні проєкти Основного закону?

15 листопада 1995 року Леонід Кучма подав до Верховної Ради проєкт добре академічно виписаний, точний. Треба було хіба що скоротити частину щодо державної машини. Та в Конституції з’явилася прокуратура, яка не входить ні до виконавчої, ні до судової гілок влади. Взагалі, що воно таке з точки зору державного будівництва?

Конституція нібито обмежила повноваження президента Кучми, але насправді цього не сталося. Чому?

 На 80 відсотків модель влади перейшла в Конституцію України із сороміцького для правової держави Конституційного договору (угода між Верховною Радою та президентом про засади функціонування державної влади й місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції, діяла від 8 червня 1995 року до 28 червня 1996-го. ГПУ). Якщо порівняти ці документи, то Конституція обмежила повноваження президента. Далі зросли повноваження парламенту та місцевого самоврядування.

Є такий усталений вираз, що Кучма батько корупції й олігархії. Погоджуєтеся?

 Він був лише президентом. Влада президента обмежується кабінетом, у якому він сидить. Приватизацію треба проводити швидко й за простими правилами. А компромісні рішення парламенту розтягували її до безкінечності, включали винятки, породжували зловживання і зрештою Коломойських, Ахметових, Пінчуків. Ніхто з європейських чи балтійських держав не допускав таких винятків.

У Ющенка була влада президента Кучми з лютого до кінця 2005 року. Як він цим скористався?

 Треба розуміти, в яких умовах і з чим він зайшов у цей кабінет, з якою внутрішньою трагедією. При тому, що Кучма і Ющенко вирішували безпрецедентні проблеми. Але інституції розвалені. Ще й тиск, який треба розуміти, й при цьому нерви стиснути в кулак і мовчати.

Далі були парламентські вибори 2006 року. Перезавантажується Рада, заходять нові депутати, з’являються нові фракції. Але робота блокується. Які причини?

 Вони збереглися і досі. Модель однопалатного парламенту для України не життє­здатна. Ідея без кінця: рада регіонів, робота з регіонами представництв, робота з місцевим самоврядуванням. Питання для всіх противників цього: скажіть, будь ласка, в сьогоднішній моделі де канал інформації хоча би від громади до центру? Він зупиняється як не на рівні райдержадміністрації, то на рівні області, тому що: «Ну як, я тут нічого не вирішую?»

Яка була епоха Януковича?

 Це розграбування здобутків. Хай це забудуть усі, але я пам’ятатиму: за президентства Ющенка Україна отримала 36 мільярдів доларів інвестицій. І ці гроші за три роки Януковича опинилися в його дерев’яному будинку, а потім їх вивезли в Росію. Це була епоха остаточного розкрадання того капіталу. Мені болить, що люди клялися у вірності Україні й не могли навіть пікнути, сказати Януковичу: «Ти робиш злочин».

У 20102011 роках ви працювали послом України в Білорусі. Яка тоді була дипломатія?

 Якийсь час ще по інерції система працювала, як за Віктора Андрійовича. Всі розуміли, що посол це вертикаль президента. Ти міг зателефонувати міністрові чи главі держави. І в один момент я набираю приймальню Януковича, а мене відправили до керівника відділу департаменту міжнародних відносин Адміністрації президента. А йшлося про державний візит. Я спокійно дякую і мені стає все зрозуміло. Це був другий рік після обрання Януковича президентом.

Якось він прибув до Мінська. Ми їхали в автомобілі, представленому службою протоколу Білорусі. Там усе писалося, знімалося. Знаючи це, я підготував картки й показував: дефіцит держбюджету, розмір фондів Лукашенка й оборонно-промислового комплексу. Янукович не стримався і кинув фразу: «А чего я сюда вообще приехал?» Співвідношення бюджету Білорусі до України було десь 1 до 25.

Коли Янукович утік з країни, яку роль зіграв парламент?

 Став стабілізуючою платформою. Це ще раз підкреслює, що нам треба рухатися в сторону парламентської системи.

Євромайдан чітко вимагав зміни системи, а не облич. Питання риторичне: домігся цього?

 Усі три наші революції свою роль виконали на 100 відсотків. Проблема тільки в якості еліти. Бо Майдан це як хороші вибори. Люди виконали свій обов’язок, своє право. Нові хлопці прийшли і знов за старе, знов примітивізм.

Порошенка я не назвав би не підготовленим до президентства.

 Петро Олексійович далекий від проблем, з якими він стикнувся.

Він створив ряд нових для України інституцій, регуляторів і антикорупційних органів. Що це дало?

 Раніше люди у владі знали: якщо в Конституції не написано цього робити не можна. Цим знехтували. І далі виникли питання про призначення посадових осіб і почалася метушня. Згодом виникли наглядові ради, які підбирали людей. Добре пам’ятаю свої дискусії з депутатами тодішнього скликання, з президентом. Щоб зрозуміти цю помилку, слід жити з чітким переконанням: Конституція це Біблія, її треба дотримуватися.

Якою стала система за Зеленського?

 Додалася трагікомічна річ. Конституція, закон, державні інституції уже не механізми, які забезпечують реалізацію прав, а кіно. Найнебезпечніше, що ми стаємо територією, ресурсом: робочі руки, капітал, корисні копалини, хліб, метал.

У цієї системи є якісь плюси?

 Вона може проіснувати не більш як три роки.

Із них вона два вже пропрацювала?

 Так.

Яка траєкторія польоту країни?

 Триває період формування нової еліти. Він закінчиться за дев’ять років.

Так точно?

 Коли Україна святкуватиме 40-річчя. Ми подолаємо період розриву двох поколінь. Коли я прийшов і працював над Конституцією, мені було 28, а гарантам української незалежності, батькам за 60. Це наслідок Голодомору та війн. У нас є два не повністю укомплектовані покоління.

Колекціонує вінілові платівки

Роман Безсмертний, 55 років, політик, дипломат. Народився 15 листопада 1965-го в селі Мотижин на Київщині. Батько був землевпорядником, мати медсестрою.

Закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту ім. Максима Горького, нині Педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова. За спеціальністю вчитель історії. Захистив кандидатську дисертацію при Інституті національних відносин та політології НАН України.

Народний депутат чотирьох скликань із 1994-го до 2007-й від Української респуб­ліканської партії, Народно-демократичної партії та політсили «Наша Україна».

Один з авторів Конституції України, яку прийняли 28 червня 1996-го.

П’ять років був представником президента Леоніда Кучми у Верховній Раді, віцепрем’єром з питань адміністративно-територіальної реформи, послом України в Білорусі, представником України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи.

2019-го балотувався в президенти України. Викладач і почесний професор Київського національного університету культури та мистецтв.

Нагороджений трьома орденами «За заслуги» І, ІІ та ІІІ ступенів за громадсько-політичну діяльність, внесок у розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової України та за заслуги в розвитку української державності, активну участь у конституційному процесі.

У шлюбі вдруге. Із дружиною журналісткою 50-річною Тетяною Мокріді виховують доньок-двійнят 9-річних Єлизавету й Анастасію й пасинка 30-річного Владислава. Від першого шлюбу має доньку 32-річну Лілію.

Захоплюється футболом, слухає класичну музику. Колекціонує вінілові платівки.

Живе в Києві.

Олег РИБАЧУК, голова Центру спільних дій, в рамках проєкту #укрдерждовгобуд