Ленд-ліз для України: добре вивчені уроки історії — стаття Олександра Краєва

Як ленд-ліз 1940-років втримав Східний і Британський фронти, чим він відрізняється від 2022 року і як змінить ситуацію у війні?

Війни виграються не тільки і не стільки арміями, як економіками та виробництвами. Коли конфлікт переходить у затяжний стан — це можливо в той момент, коли сили атакуючої сторони недостатні для підтримання динаміки наступу. А сторона оборони ще не має сил для повноцінного контрнаступу — починається гра на витривалість. Тут визначальним фактором стає потенціал економіки та її спроможність не лише забезпечувати передові частини усім необхідним, але і забезпечити цивільне населення достатнім рівнем життя. Втрата економічного потенціалу на будь-якому етапі протистояння означатиме поразку.

Як же можна посилити економічний потенціал, якщо країна вже перейшла на військові рейки? Одним із найдієвіших та перевірених часом методів завжди були прямі поставки озброєння від партнерів та спонсорів. ДІйсно, виготовлення зброї, особливо найбільш модерної, завжди пов’язане з величезними витратами і ресурсів, і часу — а обидва цих фактора часто є вирішальними на війні

З оголошення нової програми ленд-лізу минув тиждень, і тепер вже можна відносно раціонально та в умовах тиші інформаційного поля розібрати, як насправді буде працювати система, наскільки вона може допомогти Україні та як довго США зможуть її підтримувати. Але почнемо, за всіма канонами жанру, з історичного екскурсу.

Ленд-ліз 1940-го: кораблі, танки та тушонка

15 травня 1940 року, на фоні неспинного маршу німецьких військ та їх союзників по Європі, прем’єр-міністр Британії Вінстон Черчилль надіслав запит президенту США Франкліну Рузвельту на передачу британському флоту 50-ти старих американських есмінців. Саме починалася нова активна фаза «битви за Британію», і кожне судно було на вагу золота. Самі ж британці запропонували декілька варіантів розрахунку за надані кораблі — безоплатна передача, пряма оплата готівкою або передача в лізинг, себто оренда. Американці пристали на третій варіант, і вже у вересні 1940 року перші американські есмінці з британськими екіпажами почали нести службу у водах довкола Туманного Альбіону.

Схема виявилась напрочуд дієвою — до атаки на Перл-Харбор підтримка участі у війні в американському суспільстві була мінімальною, і таким чином Рузвельт вирішував два завдання: і союзникам міг допомагати, і не відправляв американських бійців брати участь у чужих війнах. Як він це обіцяв ще під час передвиборчої гонки. Крім того, можна лише уявити, як вигідно така схема відобразилася на виробництві — у американського ВПК з’явився новий великий ринок, а це означало і нові замовлення, і нові інвестиції, і нові робочі місця. Пізніше це стало великою можливістю не лише для військово-промислового комплексу, але і для інших галузей — харчової, автомобільної, легкої промисловості.

Лише в січні 1941 року законопроєкт був ухвалений обома палатами Конгресу, і пізніше отримав підпис президента. Він включав в себе наступне:

— З цього моменту США могли надавати в лізинг іншим державам «товари та ресурси, необхідні для ведення бойових дій». Це широке визначення включало в себе все — від стратегічного озброєння та військової амуніції до розвідувальної інформації та цивільних товарів;
— Для одержання допомоги союзники мали надати Вашингтону звіт про своє фінансове становище (прям як зі звичним нам кредитуванням), а також забов’язатися усіма іншими наявними методами та ресурсами підтримувати США;
— Плата стягувалася наступним чином: усі поставки та матеріалами, які були використані або знищені протягом бойових дій, не підлягали оплаті. Все, що зберігалося і було надалі придатне для цивільного використання, мало бути оплачене (зазвичай за допомогою американських же кредитів). У випадку із озброєнням, воно залишалося на балансі країни-одержувача, проте за першого запиту мало бути повернуто до США.

Після вторгнення нацистської Німеччини та її союзників до Радянського Союзу перед президентом постало нове випробування — переконати Конгрес в тому, що це має сенс. У сприйнятті конгресменів СРСР на той момент досі залишався союзником Гітлера, який постраждав від свого ж прорахунку — а отже, хай тепер скуштує своїх же ліків! І хоча така позиція була достатньо аргументована і мала підтримку серед населення, сталося декілька «чорних лебедів» — атака на Перл-Харбор і тотальний програш радянської армії протягом літа-осені 1941 року. Проте для того, аби уникнути все ж необхідних складних дебатів в обох палатах Конгресу, Рузвельт поставляв конвої із ленд-лізом до Сполученого Королівства, звідки вони під британськими прапорами вже доставлялися до Радянського Союзу.

Хоча радянська пропаганда пізніше приписувала американському внеску в перемогу «лише 4%» від загального, недооцінити ті мільйони тон припасів та озброєння, які були поставлені протягом війни, просто неможливо. На сьогодні консенсус істориків такий, що без підтримки США по ленд-лізу, Радянському Союзу не вдалося б стабілізувати фронт у 1942 році і результат війни був би просто не прогнозованим. Що вже казати, якщо 70% автопарку всієї Червоної Армії та 32% усіх технічних потреб флоту були задоволені саме американським виробництвом.

Ленд-ліз 2022-го

Настав час вільним народам знову зіткнутися в бою з диктатурою та поневоленням, і сьогодні українські солдати та весь український народ протистоїть новітній кремлівській диктатурі. Саме тому американський Конгрес вирішив боротися з новими викликами старою перевіреною законодавчою зброєю. І знову, як і першого разу, все пішло не так гладко, як хотілося б.

Закон про ленд-ліз, який сам мав побороти бюрократичні процедури, став заручником цих процедур. За нього наразі встиг проголосувати лише Сенат- верхня палата Конгресу. Прямо зараз Палата представників перейшла в період роботи на округах, і повернуться конгресмени до сесійної зали лише 26-го квітня. Сьомого квітня був останній день їх поточної сесії, і поки новин про голосування за проєкт не було.

Проте це не має стати певною перепоною для його прийняття. Проект готувався дуже великою командою і демократичних, і республіканських сенаторів. Жодна президія партій не виступала проти, «батоги» партій також задіювалися дуже обмежено. Це один з небагатьох проектів, по якому обидві партії мають консенсус — а це у рік виборів дорого важить. Крім того, в них тільки-тільки пройшло призначення судді Верховного суду, а попереду зміни до міграційного законодавства — посваритися ще встигнуть.

Що ж по своїй суті дає новий закон? Конгрес уповноважує президента без додаткових бюрократичних процедур та узгоджень надсилати Україні будь-яке оснащення, зброю та інші ресурси, необхідні «для захисту цивільного населення України від російського вторгнення та для інших цілей». Усе майно надається по лізингу — як про це непрозоро нам каже назва самої програми -, тобто так чи інак матиме свою ціну. Знищене майно можна не повертати і не оплачувати з урахуванням військового часу — по суті умови повністю відтворюють закон 1941 року.

Дуже важливо, що закон окремо прописує, що для цієї конкретної програми не діє Секція 503(b), параграф 3 Акту про міжнародну допомогу 1961 року. Тут зазначається, що такі програми і виплати грошей за надане озброєння має бути обмежено 5 роками. Тобто якби не відмінили це положення, Україні довелось би розрахуватися за все надане озброєння і ресурси за 5 років після кінця війни. На щастя, це положення було зняте, і тому очевидним стає і стратегічний підхід США до надання цієї допомоги.

Отже, що ж надає новий закон про ленд-ліз 2022 року Україні? Насправді, документ дуже потужний і дуже правильний. Він прибере проблеми щодо оперативності надання поставок, а головне — якісного складу цих поставок. Фактично, з юридичної точки зору це розв’яже руки щодо надання Україні взагалі всього, що ми просимо — включно із стратегічним озброєнням, протиракетною, протиповітряною та протикорабельною обороною, сучасними зразками озброєння тощо.

І саме тому ще більш іронічно, що закон, направлений на боротьбу з бюрократією, наразі пав жертвою тієї бюрократії і має відлежатися два тижні. Що ж, до того він був без діла майже півтора місяці, йому не звикати.

Поставки до перемоги чи до перемир’я?

Отже, ми намалювали доволі позитивну картину того, як після 26 квітня в Україну буквально цілими сухогрузами та товарними потягами буде постачатися якісне обладнання від наших союзників, яке дозволить і українській армії, і українській економіці вистояти в складних військових умовах. Проте на столі залишається ще одне невирішене питання — як довго триватиме ця підтримка?

З певною обережністю маю сказати, що і тут все достатньо позитивно. Причому не лише з точки зору банального емпіричного прогнозу — сама буква закону вказує на це. Звернемо увагу на те, що сам законопроєкт не дає жодних часових обмежень на втілення зазначених програм. Як і не дає жодних фінансових та ресурсних кордонів, до речі. Тому фактично США можуть працювати згідно із цією програмою стільки, скільки це буде необхідно — а отже, до української перемоги.

Чому ми можемо так сміливо говорити саме про перемогу, а не просто про тимчасове припинення вогню чи «паузу» в бойових діях? Це вже є, скоріше, питанням зміни концептуального погляду Заходу на конфлікт. З кожним тижнем і в заявах лідерів, і в аналітичних роботах бачимо все більше наближення риторики від позиції «Україна має не програти» до «Україна має перемогти». Найілюстративніший приклад цієї зміни — остаточне визнання необхідності надання Україні наступального озброєння.

Тому наразі все більше і більше хочеться говорити про те, що історія повторюється. Або ще краще — що вона ходить по спіралі. Особисто я прибічник трохи іншого формулювання. Історичні епохи доволі непогано римуються між собою, але ніколи не повторюються. Саме тому зараз наші умови дійсно дуже схожі, і дуже вигідні для нас. Але сам тексту цього літературно-історичного пасажу ми маємо написати власноруч.

Олександр КРАЄВ, експерт із зовнішньої політики аналітичного центру «Українська призма», для