Мелітополь охопила справжня партизанська війна

Коли у лютому російські війська прибули до міста Мелітополь, вони зустріли там запеклий опір з боку місцевих мешканців.

Люди намагалися блокувати бронетехніку, виходили на вулиці, розмахуючи українськими прапорами.

Коли ж росіяни почали розправлятися з протестувальниками, рух опору набрав обертів, з’явилися партизанські групи.

Мелітополь, за даними Інституту вивчення війни, є районом, де партизанський рух триває щонайменше з середини березня.

Управління військової розвідки України повідомило, що з 20 березня по 12 квітня «партизани під час нічного патрулювання знищили там 70 російських солдатів». І їхня діяльність не вщухає.

Минулої середи повідомляли, що з рейок зійшов російський бронепотяг. Днями раніше на вулиці знайшли тіла двох російських солдатів. Минулого місяця підірвали міст під Мелітополем, яким доставляли припаси для російської армії.

Мер Мелітополя Іван Федоров каже, що за цим стоять партизанські загони. «Це робота наших партизанів, наших спецслужб та наших солдатів. Вони діяли спільно», — пояснює він.

Самого Федорова викрали російські військові, а пізніше — звільнили під час обміну полоненими.

Росіяни відчайдушно намагаються придушити будь-який опір. Вони обшукують будинки, затримують людей, часто навмання, кажуть місцеві.

29 квітня озброєні люди у військовій формі з білими пов’язками — це розпізнавальні знаки російських солдатів — викрали Бориса Клещова, начальника місцевої пожежної частини.

Протягом двох тижнів його родичі нічого не чули про його місцеперебування. Кілька днів тому проросійський телеграм-канал опублікував відео, на якому Клещов та інші українські чоловіки зізналися, що обмінювалися інформацією про пересування російських сил з українськими військовими.

Клещов говорив тихим голосом, вочевидь під тиском. Але навіть якщо це виглядало як вимушене визнання, тих, хто знімав відео, навряд чи це хвилювало, їхня мета — зломити опір, що охопив Мелітополь.

Однак ці групи опору становлять лише малу частину руху.

«Дев’яносто відсотків мелітопольців зараз партизанять і чинять опір по-своєму», — каже місцева журналістка Світлана Залізецька.

«Одні просто з ненавистю дивляться на російських солдатів. Інші співають ночами патріотичних пісень. Деякі вивішують на вулицях плакати з українськими прапорами», — каже вона, додаючи, що є й ті, що передають інформацію про пересування російських військових.

У лютому, на початку вторгнення, мелітопольці організовували масові протести проти російської армії. Люди регулярно виходили на вулиці з українськими прапорами, скандуючи: «Мелітополь — це Україна».

«Російські військові були дійсно вражені, побачивши, що місцеве не раді їх бачити. Ці солдати справді вважали себе визволителями», — каже мешканка Мелітополя Ірина (ім’я змінене).

За кілька тижнів після вторгнення для придушення протестів прибула Росгвардія. Вони почали розганяти натовп й затримувати активістів.

Але росіяни, схоже, розуміють, що для придушення опору припинення мітингів замало.

На відміну від інших окупованих регіонів, у Мелітополі російські військові намагаються завоювати серця й уми людей. «У нас є бренд «ввічливих людей», — жартує Ірина, маючи на увазі термін, яким описували російських солдатів, коли Москва анексувала Крим у 2014 році.

«Це звичайні хлопці, що виглядають так само, як ми, і намагаються бути привітними, — пояснює вона. — Вони допомагають жінкам похилого віку і демонструють, що дбають про людей. Але вони не можуть зрозуміти, що саме вони створили усі ці біди, і що наш народ не просив їх про допомогу».

Щоб створити відчуття нормальності, російські сили намагаються змусити замовчати будь-кого, хто відкрито протистоїть їм.

На Світлану Залізецьку, яка раніше керувала популярним новинним сайтом, тиснули, щоб вона співпрацювала з новою владою, призначеною російськими військовими. Вона відмовилася. Коли мера Федорова викрали, Світлана зрозуміла, що вона може бути наступною. Пізніше вона втекла на підконтрольну Україні територію.

Тоді російські офіцери почали погрожувати її родині. «Спочатку вони хотіли знищити сайт. Не вдалося, — каже вона. — Тоді вони намагалися схопити мене. Знову не вдалося. Потім вони затримали мого батька і взяли його в заручники, щоб змусити мене повернутися й отримати контроль над сайтом».

Лише коли вона публічно визнала, що більше не володіє сайтом і припинила писати для нього, вони відпустили її батька.

Російська армія мобілізує ресурси для зміни проукраїнських поглядів населення Мелітополя. Вони відчайдушно хочуть, щоб школи, магазини та підприємства знову відкрилися, щоб представити російське правління як позитивний крок.

І чим довше триває окупація, тим важче людям протистояти. Деякі мешканці, не маючи коштів, щоб прогодувати свої сім’ї, повертаються до роботи — навіть якщо це передбачає підтримку нового російського режиму.

«Якщо в Маріуполі фізично вбивають українців, то тут намагаються зламати нам душу, — каже Ірина. — Але в них нічого не вийде».