Наталія Заболотна: Ми без бою віддаємо Київ богу жадібності

Про проблеми у розвитку культури України, знищення архітектури Києва розповіла Наталія Заболотна в інтерв’ю виданню Kyiv.Press. 

Президент Фонду гуманітарного розвитку України Наталія Заболотна впевнена, що культура врятує світ і Україну зокрема. Якщо українські політики перестануть  ігнорувати і недооцінювати важливість культури. На переконання громадської активістки, через байдужість влади до культури, яку вони проявляли (і досі проявляють) до культури Росії вдалося так легко окупувати Крим і частину Донбасу. Жителі цих регіонів не відчували своєї причетності до спільного культурного поля України. 

Наталія Заболотна, яка кілька років очолювала музей «Мистецький арсенал», вважає, що саме він повинен стати титульним музеєм держави і набути такої популярності, як Лувр у Парижі або Метрополітен у Нью-Йорку. На її переконання, все можливо, головне —  бажання. Заболотна відмовилася брати участь у конкурсі на заміщення посади директора «Мистецького арсеналу», вважаючи це фарсом. Громадська активістка переконана, що свого часу її звільнення було репресією з боку тодішнього президента Порошенка. Все через законопроєкт Заболотної, яким вона пропонувала частину доходу від азартних ігор направити на культуру. З нинішнім главою держави Володимиром Зеленським взаєморозуміння  щодо розвитку культури наразі також немає. 

Утім, Наталія Заболотна не відмовилася від боротьби з культурним занепадом нашої країни. І переконана, що до 35 річниці незалежності України в Києві буде справжній титульний музей «Мистецький арсенал». 

Україна – чи не найбільша країна Європи, де немає титульного музею

Як Ви оцінюєте стан української культури за 30 років незалежності?

Раніше ми часто виправдовували усілякі прогалини та недоліки, мовляв, наша країна ще доволі молода. Але 30 років — це вже доволі солідний вік для держави. Це вже далеко не дівчинка, а доросла жінка, яка має сама відповідати за те, що зроблено й за те, чого не спромоглася створити. Декілька років поспіль я намагалася довести, що найкращим подарунком для зрілої країни був би титульний музей , якого Україні так бракує нашій країні.

Унікальний сучасний музей на світовій культурній мапі неодмінно стає найяскравішим маяком як для власного суспільства, так і для мільйонів культурних паломників. Коли людина приїжджає в якусь країну, то намагається відвідати знакове місце. Це, як правило, національний музей. У Парижі – це Лувр чи д‘Орсе, Нью-Йорку – Метрополітен чи МоМа, іспанський музей Прадо.

На жаль, наші можновладці навіть не усвідомлюють або системно ігнорують важливість культури для країни.
Україна – чи не найбільша країна Європи, де немає титульного музею. Через два роки ми «святкуватимемо» двадцятиріччя нашій мрії – як почали будувати «український Лувр» – Мистецький арсенал. Це 74 тисячі квадратних метрів музею великих надій. За 18 років, поки будується Мистецький арсенал, було тисячі народних депутатів, змінилися п’ять президентів, десятки урядовців. За цей час було зведено мільйони квадратних метрів жахливих хмарочосів на землях пам’ятко охоронного призначення, тисячі незаконно зведених бізнес-центрів, але так ніхто і не завершив реставрацію й музеєфікацію Мистецького Арсеналу.

Чомусь корупційна ненаситна когорта можновладців і чиновників, визначає, що потрібно суспільству, а що ні. Й протягом десятиліть системно кидають людям кістку під стіл, аби відволікти від ганебного піршества. Мовляв, зараз людей треба нагодувати, а культура зачекає — це для українців не головне. Прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр колись сказала: «Я не знаю, чого хоче мій народ, але я знаю, що йому необхідно».

За 30 років ми повинні були здійснити «квантовий стрибок», в першу чергу еволюціонуючи в культурному розвитку. Але на тлі нових будинків, дорогих вітрин, гарно одягнених людей, якими переважно оточені можновладці, ми можемо констатувати помітну деградацію та культурний занепад, як прикрашених дорогою обгорткою, так і стан переферійних містечок і сіл. Культурний дефолт не ідентифікується лише кількістю відвідувачів в театрах та музеях. Це не обвал акцій на біржах. Це обраховується іншими критеріями: кількістю наркоманів та алкогозалежних, безхатченків, дітей-сиріт у сиротинцях (адже їх хтось — далеко не високоморальний — там залишив?!)

Я не втомлюся стверджувати «допоки культура не стане стратегічним вектором держави, одним із головних пріоритетів РНБО, ми завжди долатимемо лише наслідки військових конфліктів та криз». Переконана, якби 30 років культура була пріоритетом держави, то ми не мали б цієї катастрофи в Криму та частині Донбасу. В лексиконі у нас з’явилося поняття «сепаратист». Але що таке сепаратизм? Це коли люди роками не відчувають своєї співпричетності до власної країни та її культури. Натомість, в розпал військової кризи- із 2014 по 2018 було закрито близько 2 500 бібліотек. З 35 тисяч сільських клубів  залишилася третина. Їх не модернізували, а просто знищили. Хоча взамін нашому депресуючому суспільству запропонували у великій кількості яскраві новенькі й іноваційні лото-хаби на кожному кроці та ломбарди для зручності.

Щоб  я до 30-річчя Дня Незалежності країни зробила на місті Президента, так це назвала би Міжнародний аеропорт «Бориспіль» іменем самого незалежного митця світу Казимира Малевича, який народився у Києві! Увесь світ має збагнути, що самого впізнаваного митця подарувала світу Україна. Що саме Україна завжди була, є і буде в авангарді!

Ви багато років очолювали Мистецький арсенал. Яким ви його бачите?

Мистецький арсенал повинен стати одним з культурних об’єктів, символом національної гордості, туристичним магнітом. Знаковий приклад – музей Гуггенхайма в маленькому іспанському містечку Більбао. Це було депресивне місто з високим рівнем безробіття – 40%. Мер міста збудував там  музей сучасного мистецтва  Гуггенхайма, який  за рік відвідує близько півтора мільйони туристів при населенні в 350 тисяч жителів. Туристи витрачають мінімум 150 євро. Тобто близько 200 мільйонів євро щорічно привозять у Більбао. І там немає безробіття, бо всі зайняті. У місті є міжнародний аеропорт, багато готелей.

За даними Всесвітньої організації туризму – 1 мільярд 800 тисяч туристів протягом року подорожує. 40% — культурний туризм. Тобто близько 800 мільйонів туристів  шукають нові культурні мекки. До України вони не потрапляють. Бо ми про це не дбаємо. А Мистецький арсенал міг би стати одним з найяскравіших унікальних об’єктів на культурній мапі світу. Люди повинні приїхати в місто, де народився Казимир Малевич, де свої перші кроки зробила художниця Олександра Екстер. У Київ –  центр однієї з найдревніших цивілізацій.

Конкурс на директора Мистецького арсеналу має всі ознаки політичної корупції

Бюджет Мистецького арсеналу майже 40 мільйонів на рік, утім музей протягом останніх п’яти років фактично зачинений. Відкривався заради Книжкового арсеналу. У чому причина такої неуваги з боку влади і його керівництва до музею?

Директорка Олеся Островська-Люта ще на початку своєї роботи сказала, що немає значення, хто є керівником інституції. Головне – інституційність як така. Але насправді від постаті в музейній інституції багато що значить. Це доведено прикладом директора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда, якого, на жаль, нещодавно не стало. Він акумулював навколо себе митців, політиків, його поважали.

Але якщо є просто засвоєння грошей і відсутнє сумління, то ми маємо закритий музей з великим бюджетом, якщо порівнювати з тим, який був при моїй команді. А в мене було 7 мільйонів гривень на рік. Ще 12 мільйонів заробляли на квитках.  Створювали такі заходи, коли люди постійно до нас ішли. Ми постійно змінювали ручку на  дверях музею, тому що її відривали відвідувачі. Але, думаю, що за останні п’ять років ручка на дверях Арсеналу не змінювалася.

Коли я побачила такі великі бюджети, то думала, що  Мистецький арсенал з такими грошима стане центром культури в Європі. Але нічого не відбулося. У 2016 році конкурс на посаду директора –легалізація призначення потрібної людини. Спецоперація Петра Порошенка і його дружини. Щоб прибрати мене з посади. Островська декларувала створення лабораторії на базі Мистецького арсеналу. Засвоєння грошей є, лабораторії немає.

Але наразі ви відмовилися брати участь у конкурсі на заміщення посади директора Мистецького арсеналу. Чому? 

На першому конкурсі, який відбувся 6 липня, і результати якого скасували, Островську звинувачували у непроведенні гучних заходів таких, як у Наталії Заболотної. На що Олеся Островська-Люта відповіла: «Нас цікавлять невеликі, а не глобальні проєкти». Якщо ти керуєш такою великою структурою, як Мистецький арсенал, найбільшу культурною інституцією України, а говориш, що нецікаво проводити глобальні заходи, то треба очолювати як мінімум лабораторію чи бібліотеку.

«Переможницею» першого конкурсу, як і в 2016 році, є незмінна ставлениця родини Порошенків Олеся Островська-Люта. Його результати скасували, бо лідером був Михайло Кулиняк. «Переможницею» нового другого конкурсу стане знову Олеся Островська-Люта. Але результати цього конкурсу будуть нелегітимні.

Комісія складається з квоти по троє представників з Мистецького арсеналу, Державного управління справами і громадських об’єднань. Причому нову комісію Державне управління справами призначило з порушенням закону «Про культуру». ДУС фактично протягом 5 робочих днів з відведених законом 30, із блискавичною швидкістю нібито «прийняло» заявки від неймовірно моторних і дуже мотивованих громадських об’єднань і провело жеребкування. Таким чином, позбавивши законної можливості  на участь у відборі директора стратегічної культурної інституції левової частини представників громадянського суспільства.

До речі, з подивом дізналася від одного працівника ДУС, що близько 25 громадських організацій несли свої документи до відділу кадрів Мистецького арсеналу, а не в ДУС. Тому не бачу жодного сенсу брати участь у черговому конкурсі-фарсі на посаду директора Мистецького арсеналу.

Тобто конкурс має всі ознаки політичної корупції?

Без жодних сумнівів.

Політики недооцінюють, наскільки величезний електорат у культури

Чому Вас хотіли звільнити з посали директора Мистецького арсеналу?

Моє звільнення в 2016 році — це справжня репресія під керівництвом тодішньої влади. Процес морального тиску на мене здійснювався протягом року. Конкурс проходив під галаси тітушек на Банковій у приміщенні ДУС . Але все ж була надія, що мене підтримають, бо в комісію входили ті, з ким я спілкувалася, приятелювала, ті, хто відвідував Мистецький арсенал і я їх вважала нормальними колегами по цеху. Приміром, керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський, який очолював конкурсну комісію. Але немає договірняків – немає голосів. Як я дізналася, на оперету напередодні виділили позапланово 20 мільйонів гривень. Було гидко й я була шокована, навіть не тим, як швидко Струтинський погодився відстоювати інтереси замовника – Порошенка/Нищука. А як цинічно і натхненно він це робив. Мені видавалося, якби деяким членам комісії дали наказ мене розстріляти, вони б розстріляли без жодних сумнівів. Такий собі 1933 рік, виключення з лав комсомолу чи партії. Нічого не міняється: люди ті ж самі. Лише в новішій обгортці.

Ще більше мене засмутило голосування проти мене директорки фонду «Україна 3000» — Марини Антонової (Президент Фонду – Катерина Ющенко – ред.). Вона з своєю керівницею та іноземними гостями, була ледь не на кожному нашому заході в Мистецькому арсеналі. Марина Антонова вагалася. А її голос був вирішальний. Тому, як мені стало відомо, під час перерви на конкурсі, Марина Порошенко подзвонила Катерині Ющенко, погрожуючи кримінальною справою по дитячій лікарні «Охмадит». А в цей час, як розповіли мені свідки, у своєму кабінеті за перебігом конкурсу слідкував президент Петро Порошенко. Й подзвоним він, звісно Вікторові Ющенку, погрожуючи йому якимись кримінальними справами й приємним сусідством в Качанівській тюрмі (Справа щодо розтрати грошей Фондом «Україна 3000» на «Лікарню майбутнього» — ред.). От така у нас незалежна і демократична європейська країна.

Чому в Порошенка таке ставлення до Вас?

Через ініційований мною законопроєкт «Про державний фонд гуманітарного розвитку України». Я проаналізувала, чому культура в інших країнах є одним з основних пріоритетів, у яку багато інвестують. Це золота курка, яка несе золоті яйця. Бо ця сфера приносить величезні доходи державному бюджету.

За основу взяла закони Великобританії і країн Балтії.  У Великобританії 25 років тому створили Фонд добрих справ. Він фінансується з відрахувань від азартних ігор. За 20 років 40 мільярдів фунтів стерлінгів було вкладено в гуманітарну інфраструктуру. Відреставровано сотні замків, які відвідують мільйони туристів. Уряд Великобританії порахував так званий сателітний дохід від туристів: їх подорожей,  проживання, їжу, заправку авто. Ці гроші йдуть у національний бюджет, які потім інвестують у безпеку суспільства. Корисна альтернатива шкідливій залежності — азартним іграм.

За часів Порошенка всі вулиці рясніли лотерейними кіосками. І я подумала, кому ж рятувати свою країну і народ, як не президенту. Тому запропонувала схожий до британського законопроєкт. Були розмови з першою леді. Але потім вони припинилися. Я не знала, що головним Маріо П’юзо азартного бізнесу в нас є Банкова.

Мій закон кастрували, викинувши звідти фінансування за рахунок азартного бізнесу. Взамін виділили бюджетне фінансування. Зрозуміло, що масштаби фінансування набагато менші. У результаті це називається законом «Про культурний фонд».

Тобто закон створений фактично під тодішнього президента Порошенка?

Сталося інтелектуальне «запозичення». Але, якби на добро це робили. Я попереджала, що буде підкуп культурної спільноти з боку президентської родини напередодні виборів.  Через додаткове фінансування під патронатом президента можна акумулювати навколо себе культурні інституції.

Хоча мій законопроєкт пройшов громадські слухання, три профільні комітети, був підписаний народними депутатами. Але його голосування спеціально провалили. Підтримали закон Ірини Подоляк, близької до Порошенка. У результаті закон про культурний фонд зазнав фіаско. Інституція переживає непрості часи.

Якщо справи у сфері культури так і далі рухатимуться, то Мистецький арсенал просто зникне?

Мистецький арсенал повинен бути збудований і відкритий. У найближчі 2-3 роки це можливо. Все, що затягується надовго, ніколи не буде зроблено. Це повинен бути музей історії сучасності. Арсенал повинен стати  великим центром музейної справи.

Не знаю, які плани в нинішньої влади на Мистецький арсенал. Коли я захищала свою концепцію розвитку, то в мене було багато положень про розбудову музею. Коли я туди прийшла, було враження, що мене закинули на барикади і забули. Не було підлог, опалення, санвузлів. Розкурочена будівля. Об’єкт  не був пристосований до показу творів мистецтва.

Це великий злочин, що така велична будівля не працює на людей. Вона повинна приймати десятки, сотні тисяч, а потім мільйон відвідувачів. Людям треба дарувати мистецтво, щоб вони були готові повернутися уже в реставрований музей. Необхідно зараз формувати свою паству.

Політики недооцінюють, наскільки величезний електорат у культури. Багатовекторний, багатошаровий. Я будувала музей, який би задовільнив потреби і запити будь-кого. Щоб там знайшли для себе цікаве і професор, і люди без вищої освіти. Коли кажуть, що не люблять сучасне мистецтво, я запитую: Ви його бачили? Людей спочатку треба заманити. Ми шукали різні підходи. Виставляли Пікасо, Дега, Марію Примаченко, робили рекламу. До нас стояли величезні черги. Виставку Марії Примаченко за три тижні відвідали близько 90 тисяч людей.

Коли почалася війна на сході, у нас був проєкт «Арсенал добрих справ». У найважчі часи людей може врятувати мистецтво. Ми одягли шість тисяч військових у якісну форму. Одягли півтори тисячі дітей-переселенців. Відома історія розстріляної родини Новосельцевих з Вуглегірська. Арсенал допоміг п’яти дітям-сиротам, у яких на очах розстріляли батька з братиком, тітку і маму, яка, на щастя, вижила. Добрий знайомий, до якого я звернулася, подарував їм квартиру. Якщо ти маєш бажання і велике серце, все можливо.

Хочеться, щоб була «Велика реставрація», а не велике розкрадання

Один з масштабних проєктів Вашого Фонду гуманітарного розвитку —  реставрація історичного будинку Миколи Леонтовича у селі Шершні на Вінниччині. Розкажіть, що вже вдалося зробити.

Щоб не допустити культурного занепаду нашої країни, потрібно за допомогою громадянського суспільства продовжувати боротьбу. Тому я створила Фонд гуманітарного розвитку. Через платформу #SOSмайбутнє закликали людей викладати в соцмережах об’єкти гуманітарного занепаду. До нас посипалися тисячі світлин. Замки, які руйнуються, церкви, що зникають, закриті сільські клуби, бібліотеки. Люди розуміють, що їм потрібні культурні об’єкти.

Одна з перших світлин, яка запала в душу, — фактично зруйнованого будинку Миколи Леонтовича. У селі Шершні Леонтович у 9 років організував церковний хор, сам диригував. Але у Вінницькій області напружена ситуація. Процес реставрації блокується на різних рівнях: від облдержадміністрації, місцевих еліт  до місцевих фермерів. Треба, щоб змінилася верхівка місцевих царьків. Є надія, що будинок буде відреставрований.

А що ви скажете про «Велику реставрацію», яку оголосило Міністерство культури?

Хочеться, щоб це була «Велика реставрація», а не велике розкрадання. Дивує одне: у переліку об’єктів немає ні Мистецького арсеналу, ні буднику Леонтовича. Багатьох замків, які треба в першу чергу відреставрувати. Натомість є об’єкти, які не назвеш знаковими. Якісь комори на території Києво-Печерської Лаври.

«Велика реставрація» повинна стати великим надбанням для країни. Це шанс, і наступного може не бути. Бо останні роки ми спостерігали, як Міністерство культури перетворюється в міністерство нерухомості, закриваючи культурні об’єкти. Мистецький арсенал не увійшов у список об’єктів, що не підлягають приватизації.

Ви ініціатор масштабного міжнародного економічного форуму Ukrainian ID у Каневі, який, на Ваше переконання, має  стати найпотужнішою діалоговою платформою у Східній Європі. Розкажіть детально про його результати.

Платформа #SOSмайбутнє привела до Канева. Діти зі спортклубу «Спарта»надіслали світлину, що вони займаються спортом у підвалі багатоповерхівки. У них десятки чемпіонів, а приміщення не гідне чемпіонів. Канів – місто особливої ваги для кожного українця. Духовний культурний центр. Але, коли я туди приїхала, місто видалося доволі дипресивним і безликим, як і більшість маленьких містечок в країні.

Тому я вирішила створити для початку таку подію, яка би стала стимулом приїздити на Тарасова гору лідерам думок України та світу, великому бізнесу, потенційним інвесторам, а також активізувати до Канева культурний туризм. Виникла ідея створити українську альтернативу швейцарському Давосу. Так з’явився міжнародний економіко-гуманітарний форум Ukrainian ID. Як мені сказав тоді посол Канади, що ніде в світі немає такого поєднання: економіки і культури. Я зробила це свідомо, бо в нас економіка відірвана від культури. І ця платформа покликана стати місцем незалежного діалогу. На Тарасовій горі — святому місці для більшості українців всього світу — мають говорити чесно і відверто. Два роки поспіль — 2018-2019 — ми проводили такий форум. До нас приїздили відомі знакові особистості з усього світу. А також дипломати, урядовці, митці та банкіри.

У вас в 2018 році був тоді ще майбутній спікер Дмитро Разумков. Відчуваєте зараз підтримку з боку законодавчої влади?

Дійсно, Дмитро Разумков, якого тоді ще більшість українців не ідентифікувала як відомого політика, брав участь в одній із платформ першого форуму в Каневі. Одразу після президентських виборів ми зустрічалися й говорили про Канів, значення культури для країни. Але то вже був період ейфорії: серед величезної кількості задач, які стояли перед Дмитром Розумковим, культура навряд чи була серед його пріоритетів. Хоча йому, одному з небагатьох із нової команди, вдається тримати політичне обличчя.

Тоді у 2019 я все наполягала при нагоді молодій команді Зеленського, що Канів – це особливе за значенням місто, яке повинно стати першим у маршруті новообраного президента. Але пізніше мені з Офісу президента сказали, що я передавила ситуацію.

Хоча восени мені дзвонив Кирило Тимошенко й консультувався щодо завершення довгобуду в Каневі — Шевченківського культурного центру, до якого я все намагалися привернути увагу центральної влади. Ну і як результат того, що я в 2019 «передавила ситуацію», в 2021 буде відкрито довгоочікуваний 40-річний довгобуд Шевченківський культурний центр.
За ці 5 років я чітко усвідомила головне завдання громадянського суспільства — будити!

Обличчя України – Київ – ми втрачаємо  

А що скажете про ситуацію в Києві, де постійно спалахують скандали через руйнацію історичних пам’яток заради забудов?

Важко дивитися, як країна втрачає своє обличчя. Як німцям Париж здали без єдиного вистрілу, щоб зберегти історику-культурну спадщину. А ми без бою віддаємо Київ іншому богу: жадібності.  

Наполеон подарував Парижу свій палац із імперськими колекціями, що став Лувром, який щорічно відвідує десять мільйонів туристів. Президент Франції не переживає, що Лувр – дотаційний. Бо завдяки туристам, які селяться в готелях, ходять у ресторани, купують в бутіках, сидять у французьких кав’ярнях та ресторанах, наповнюється державний бюджет. Міністр культури у Франції – права рука президента. Президент Франції особисто призначає директорів знакових музеїв Лувру, Орсе, Центра Помпеду, які дбатимуть про обличчя його країни.

В Україні все віддається на розкрадання. Дуже засмучують вулиці Києва. Коли з’явився карієс на Хрещатику, то очевидно, що він у чиїхось головах. Такого брудного міста, тотального цинічного занепаду в архітектурі, інфраструктурі, недбальстві до пам’яток, як нині, я не пам’ятаю. Ця деструкція відбувається останні 15 років. Смішно дивитися на ці забудови: французькі, британські й варшавські квартали, Нью-Йорк, Чикаго і Вашингтон. Планомірно підігріваються колоніальні амбіції наших людей, що прагнуть американської мрії. А де ж наша — українська мрія?!

Півтори тисячі рокі тому збудували Софію Київську і Києво-Печерську Лавру. Але з новітніми технологіями ніхто не перевершив цих перлин архітектури. Та й амбіцій таких жоден з президентів не мав. Нині час симулякрів-одноденок: в думках і в діях.

Скільки розмов про будинок Сікорського, Мурашка, будиночки Артема, які зберегли подих століття. Ми втрачаємо обличчя нашого міста.  Воздвиженка – колиска Київської Русі, з горами, на одну з яких піднімався Віщий Олег.

А ви зверталися в київську мерію чи до президента? 

Я намагалася розбудити їхню небайдужість до історичних об’єктів Києва. Була шокована ситуацією із станом відкриттів та знахідок на Поштовій площі. Там знайшли місце, де, за однією з гіпотез, хрестили Київську Русь. Це VIII-IX століття. Я бачила контури фундаментів і вулиць, археологічні знахідки й древесні балки, які зараз невідомо де та в якому стані. Чому не в музеї? Це місце можна було зробити інтерактивним музеєм історії Києва. З хронологією, артефактами, постатями, які оживають. Чому мер є заручником комерсантів? Чому мовчить новий президент? Чому замовчує факт руйнації архітектурних знахідок черговий міністр культури Ткаченко?

Як Ви оціните роботу очільника Мінкульту Олександра Ткаченка? 

У нас країна тотальних інтелектуальних крадіжок. У 2020 році я написала відкритого листа президенту Зеленському, після того,  як він заявив про культурний кадровий голод у країні. У листі висловила похвалу проєкту «Велике будівництво», зазначивши, що дуже хочеться, щоб ці дороги вели до відреставрованих  замків, церков тощо. Тому  пропоную проєкт «Велика реставрація». Пізніше зі ЗМІ я дізналася, що новий міністр Ткаченко за титульний проєкт бере «Велику реставрацію».  

Вас не залучили до проєкту? 

Ні. Навіть у якості експерта. Півтора роки намагалася додзвонитися до Ткаченка, записувалася на зустріч,  але марно. В Україні суцільний аутизм серед чиновників. 

Які Ваші найближчі творчі і професійні плани?

Перш за все планую й надалі залишатися людиною. Нині розвиваю бізнес — зайнялася продажем нерухомості.

Я — громадський діяч: намагаюся робити все можливе й трохи неможливого, аби допомагати людям. Та перш за все — виховую дітей. І це на мій головний приорітет. А коли мені кажуть, що треба боротися за Мистецький арсенал до останнього, то відповідаю: що це для мене як мінімум принизливо. Адже всі знають, що я для нього зробила й можу ще зробити. А платити хабарі «наперсточникам» — не в моїх правилах. Шкода лише, що культура все більше поглинається корупцією. Хоча б до 35 річниці Незалежності України ми повинні довести цю справу до кінця: подарувати народу України музей, на який він заслуговує.

Ми маємо шанобливо ставитися до культури, до особистостей, які присвячують своє життя примноженню культурного капіталу. Культура — це дійсно сфера національної безпеки держави. Країна без культури – це розграбована колонія, це лише територія. А територію легко загарбати: знову і знову.
Ми маємо бути незламні, сильні й вільні!