«Російські війська тероризують наші житлові райони постійним вогнем» — Олег Синєгубов

Ми чекаємо на цей наступ. З 24 лютого готові до будь-яких дій ворога. Працює розвідка.
Є декілька сценаріїв розвитку подій. Можуть піти з півночі через так званий умовний Бєлгородський напрямок. Ми їх там чекаємо. Наші Збройні сили щодня з ними мають там справу, тому що росіяни постійно перевіряють їх на міцність. На північно-східному напрямку теж постійно обстріли. Наша північна Салтівка (житловий район Харкова. ) постійно страждає, коли ворог намагається руйнувати будинки. Так само східний напрямок. Якщо брати область — Вовчанський і Куп’янський напрямки ситуація така ж. Розуміємо різні варіанти розвитку подій.
Харків під надійним захистом. Але російські війська тероризують наші житлові райони постійним вогнем. 18 квітня у нас 15 поранених, троє загинули. Серед поранених є 14-річна дитина. Снаряд прилетів до спального Слов’янського району. Впав на дитячий майданчик. На вихідних так само були обстріли історичного центру міста, спального району, де лише житлові будинки. Постраждав ринок і люди, які приходили купувати продукти. Атакували і пункт видачі гуманітарної допомоги.

Зараз бачимо передислокацію російських військ. Зосереджені на Ізюмському напрямку і переправляються далі на Луганщину та Донеччину, щоб посилювати там свою військову присутність. На Ізюмському напрямку постійно йдуть активні бойові дії. В районі міста Балаклея 18 квітня знову збили літак. Ворог несе втрати в авіації, живій силі, броньованій техніці.

Перший тиждень не можна порівняти ні з чим. Це була масована атака по всіх напрямках — із Сумського, Бєлгородського, східного, північно-східного. Ворог намагався взяти в оточення Харків. Це не вдалося. Зараз вони розуміють міць Збройних сил і вже так активно в лобову не йдуть. Зупинилися на тому, щоб тероризувати місцеве населення, знищувати адміністративні будівлі — символи державної влади. Зокрема, обласної державної адміністрації і міської ради. Страждають лікарні, школи, дитячі садочки. І житлові райони.

Люди неохоче виїжджають. Однак розуміють, що ворог близько. Пояснюємо, що театр бойових дій може бути безпосередньо на їх територіях. Всі розуміємо, який стан справ в Ізюмі. Вдалося лише раз організовано вивезти звідти близько двох тисяч людей. Інші вимушені виїжджати і прориватися самостійно. Ворог не погоджував нам ані евакуаційні, ані гуманітарні коридори. Фактично у нас зараз немає змоги підвезти гуманітарну допомогу до самого Ізюму, та тимчасово окупованих територій поруч, зокрема Борової.

Що стосується інших населених пунктів, то з Лозівського району евакуювали уже 50 тисяч людей. Залишається ще близько 10 тисяч. Барвінкове також організовано евакуйовували. Там виїхали близько 4500 людей, залишаються ще до тисячі.
Наполегливо рекомендуємо виїжджати. Погоджуємо безпечні маршрути.

Коли ми евакуювали Ізюм, там не було ні інтернету, ні мобільного. Ми обходили кожен будинок, підвальне приміщення, бомбосховище. Повідомляли особисто, що йде евакуація. Люди бояться виїжджати. Коли питають: «А це безпечно?». Звичайно, що ми не можемо гарантувати стовідсоткову безпеку. Йде війна. Ворог не дотримується своїх обіцянок. Коли обходили місто, то лише кожен п’ятий зголосився евакуюватися. Від моменту оголошення евакуації до виїзду було годин п’ять-шість. Містяни могли зібрати речі. Але це все під обстрілами. Лунають вибухи. Працює артилерія. Туди відправили 65 автобусів. З людьми виїхали 45 з них, а 20 порожні. Їхали під обстрілами, хоча коридор був погоджений. Деякі автобуси були прострелені.

А ще люди чекають на швидке завершення військових дій. І це відіграє свою роль.

Звичайно. У нас перші дні евакуювалися залізницею десь 700 тисяч.. Ще 200-300 тисяч виїхали власним транспортом. Частина вже повернулися. Дехто приїжджає, щоб відновити бізнес, хтось щоб зберегти, хтось щоб перевірити майно. Хтось їде, бо все набридло і людина хоче жити у своєму місті навіть під обстрілами.

Останні евакуації, які ми робили з Лозової і Барвінкового — у Полтаву, Кременчук і Західну Україну. Евакуювали дітей з різних установ. Знаємо, де вони перебувають.

Бояться лишитися без води, електроенергії, газу. Наприклад, у Харкові був випадок, коли ракета влучила у магістральний газопровід. Ми працювали 24 години з Укртрансгазом, щоб терміново відновити газопостачання. Бо падав тиск. Якби Харків залишився без газу, то навіть якби ми б і відновили постачання, треба було б два роки аби продути систему, яка була б завоздушена. Кожну квартиру треба індивідуально потім під’єднувати. Працюємо над такими викликами щодня — відновлюємо газо-, електро- і водопостачання. Наші комунальні служби під кулями, снарядами, артилерією вимушені лагодити всю інфраструктуру. Безмежно дякуємо їм за це. Наприклад, у районі П’ятихаток в Харкові прямим попаданням зруйнували електропідстанцію. Щоб відновити електропостачання треба два тижні. Не можемо це зробити через постійні обстріли. Тому цей район знаходиться тимчасово без електроенергії. Вимушені подавати її через електрогенератори.

По-різному. Хтось — за рахунок заощаджень. Комусь допомагають волонтери. Хтось відкриває малий і середній бізнес, який цей час простоював. У нас працюють деякі підприємства. Незважаючи на таку ситуацію, мають замовлення з-за кордону. Працюють продуктові супермаркети. Робимо все, щоб запустити економічні процеси на Харківщині.

Деякі підприємства шукають працівників. Люди виїхали, а треба працювати і розвивати свою справу. Зараз хочемо відновити умови для роботи бізнесу. Приїздила віце-прем’єр-міністр Юлія Свириденко, міністр інфраструктури Олександр Кубраков. Проводили зустрічі з малим, великим і середнім бізнесом, який є на Харківщині. Говорили, щоб люди починали працювати. При ОДА відновили координаційну раду з питань бізнесу й економіки. Є телефони гарячих ліній, щоб підприємці зверталися за необхідною допомогою для відновлення роботи. Це створення нових робочих місць і збереження старих. Для нас це зараз головне.
Ще є питання по ІТ-бізнесу. Зустрічалися з представниками кластеру. Домовився з Міноборони і профільним віце-прем’єр-міністром Михайлом Федоровим щодо бронювання таких людей. Кожен зараз має займатися тією справою, від якої буде найбільше користі для нашої перемоги. Хтось буде на фронті, хтось — в тилу. А хтось в ІТ-сфері і сплачуватиме понад 160 мільйонів гривень податків щомісяця. Нам важливо зберегти ІТ-кластер саме у Харкові.
Опрацьовували і питання початку посівної. Для нас важливо, щоб вона відбулася.

Є підприємства, які намагаються зберегти роботу тут. Не хочуть виїжджати. Постійно з ними працюємо. Можуть переїжджати у межах Харкова чи області у більш безпечне місце, щоб зберегти своїх людей і виробництво.
Є інша категорія, яка не може лишитися тут. Шукають, куди переїхати — у Полтаву, західні області чи на Київщину. Для цього є державні ресурси. Ми підказуємо. Координуємо. Навіть коли переїжджають, юридична адреса залишається у Харкові чи області. Щоб певна частина місцевих податків залишалася саме тут.

Не секрет, що є проблеми з добривами, пальним для аграріїв і всім іншим. Вирішуємо це в ручному режимі. Створили умови для посівної кампанії. Працювали з військовими. Визначили ті поля, де можна відносно безпечно проводити роботи. Чому я кажу відносно? Бо росіяни проводили і дистанційне мінування полів через артилерію. Аграрії мають звертати на це увагу. Якщо знаходять підозрілий предмет — одразу виїжджає ДСНС і розміновує.

Не можу зрозуміти в чому логіка, коли проводять дистанційне мінування. Розкидали міни сповільненої дії по житлових районах. У нас підрозділи ДСНС вимушені були працювати цілодобово і знищувати їх. Є особливості їх знешкодження. А ми знаходили їх на дахах будинків, на подвір’ях, просто посеред вулиці. Вони відходять і все мінують.

Є визначені міжнародними конвенціями правила поведінки з тілами загиблих, в тому числі й окупантів. Це координує Міноборони і Офіс Президента. Алгоритм у нас відпрацьований. Ті території, де є можливість, ми тіла збираємо і далі діємо за схемою. Щоб хтось шукав чи звертався — такого не було.

Є ті, що жили тут десятки років. Є ті, які заїхали сюди півроку тому. А є такі, що прожили тут два роки. Хтось виїхав у Російську Федерацію, а за місяць до вторгнення повернувся. Вони знають місцевість, тому працюють коригувальниками. Виявляємо завдяки правоохоронцям. Гарно працює Нацполіція, яка посилено несе службу з першого дня російського вторгнення повним складом. Співпрацює з прокуратурою та іншими відомствами. Йде планова робота.
Затримані відповідають, що їм або наказали, або робили це за гроші. Суми обіцяють невеликі. Був чоловік, який отримав 50 тисяч гривень за наводку. В таких немає ні життєвих принципів, нічого людського.

Трупи, вал розбитої техніки. Є і неушкоджена техніка, яку вони кидали навіть із заведеними двигунами. Зокрема, по Ізюмському напрямку. Ця техніка зараз служить нашим захисникам.
Їх військові демотивовані. Не вистачає власного людського ресурсу. Вже намагалися зробити призов в тимчасово захопленому Ізюмі, але це не вдалося. І не вдасться. Бо Ізюм — місто патріотів.

Був подив. Росіяни намагаються шантажувати населення. Містяни відмовляються виїжджати на територію РФ, коли їм пропонують. Хочуть залишитися в Україні. Готові бути навіть в тих вкрай важких умовах окупації. Тоді їм кажуть: «Добре, якщо не хочете виїжджати, ставайте до наших лав».
Достовірної інформації про кількість примусово вивезених поки що немає. Ми її постійно збираємо, але доступ до Ізюма вкрай обмежений.

Питання не втому, що у нас зруйновані міста. Ми це все відбудуємо. А от що зруйновані наші сім’ї, ми ніколи не пробачимо. Я кілька разів відвідував одну родину. У чоловіка й дружини були двоє дітей — трьох і п’яти років. Дівчинці осколком пробило наскрізь голову. Вона жива. Хлопчик травмувався. Обоє проходять реабілітацію. Мати загинула. Залишився батько і бабуся. І таких сімей у нас дуже багато. На сьогодні загинуло 560 цивільних людей по Харківській області. Це сім’ї, які назавжди втратили когось зі своїх близьких.