«Росія може піти на компроміс» – що для України означають переговори Путіна і Макрона

Нормандський формат зараз варто розглядати як один з елементів стратегічної переговорної гри, яку РФ веде із США та НАТО, з окремим країнами-членами Альянсу. Із долученням Китаю, певною мірою. Головне для Кремля — отримати поступки з боку Заходу щодо російських занепокоєнь та пропозицій оновлення європейської архітектури безпеки. Оскільки цей процес вже розпочали, то будь-яку динаміку у Нормандському форматі Росія прив’язуватиме щодо загальних нарисів європейської конструкції безпеки. Це підтвердили відповіді, які ми почули від Макрона та Путіна на їх пресконференції, а згодом і на пресконференції між Зеленським та президентом Франції. Будь-яка динаміка у форматі Нормандії, Мінських домовленостей буде прив’язана до зсувів у переговорах між Росією та США і НАТО щодо гарантії безпеки для РФ.

Це питання піднімається. Впевнена, що президент РФ на зустрічі із Макроном саме так і говорив, що «вони налаштовані побачити динаміку у Мінському процесі, до конструктивної зустрічі у рамках Нормандського формату» і таке інше. Це загальні дипломатичні вислови. Мають створити у нас ілюзію, що російська сторона готова вести переговори. Тому найближчими тижнями очікуватимемо прогрес у Нормандському форматі. А насправді РФ очікує, як діятимуть Сполучені Штати і країни ЄС. Тому Макрон натякав, що він є посередником у цих пропозиціях щодо європейської безпеки та Нормандського формату. Ці два процеси зараз виглядають дуже пов’язаними. Це цитата самого Макрона.

Вони могли домовитися, але про що нам не відомо. Якщо завтра відбудеться зустріч радників із зовнішньополітичних питань у рамках Нормандського формату, значить можна сказати, що є якийсь рух з українського боку. Який ми поки не бачимо. Тому що Макрон на пресконференції із Путіним сказав: добре, що українська сторона виконала свої зобов’язання і відкликала законопроєкт про перехідне правосуддя. Про що домовилися у рамках попередніх консультацій. Зрозуміло, що це були зобов’язання, які взяла на себе українська сторона. І виконала їх. Зараз може відбуватися та сама гра, просто ці домовленості ми поки що не бачимо. Але на якомусь етапі це має стати публічним.

На практиці це означає, що російська сторона пручається щодо проведення зустрічей в рамках Нормандської четвірки. Говорить про те, що зустрічатися має сенс, коли сторони виконують взяті на себе зобов’язання. Відповідно було таке зобов’язання, скоріше за все, яке російська сторона виставила як передумову. Що Україна має відкликати законопроєкт, бо він порушує Мінські домовленості. Тоді це може стати свідченням того, що українська сторона налаштована на діалог. Отак це виглядає. Бо Макрон сказав саме про зобов’язання.

Тепер можемо розуміти, що є якісь інші передумови, які зумовлюють готовність російської сторони зустрічатися. Зараз потрібно бути пильними, слухати коментарі та заяви, дивитися на дії. Чи були додаткові кроки, які вимагали від України і яка їх змушена була здійснити, як запоруку того, що Нормандський формат існуватиме.

Поки що у публічній площині знаємо, що не відкрили. Тому що офіційна позиція Франції і Німеччини станом на грудень минулого року, яку зафіксували в офіційній відповіді міністру закордонних справ РФ, що учасники Нормандської четвірки ніколи не погодяться на вимоги Росії забезпечити прямий діалог київської влади із так званими представниками ОРДЛО.

Зараз Макрон намагається отримати політичні дивіденди перед виборами. Можливо, стає більш гнучким до Путіна. Бо він привіз якийсь компромісний план, який РФ вважає прийнятними. Тут поки відкрите питання.

Це може визначатися графіком. У цей день в Києві перебувала міністр закордонних справ Німеччини, там задіяним було політичне керівництво держави. Для Макрона така послідовність візиту не критична з нашої точки зору. Тому що він вже у темі, знає ситуацію, має свої уявлення. Мав переговорити щодо його нових ініціатив із стороною, яка найбільше пручається РФ. Коли він зрозумів, що вона готова розглядати ці пропозиції, далі завдання говорити із Україною, яка більш схильна до пошуку рішення. Тому для нас це добре.

Більш принципово, щоб у зворотній послідовності перебував канцлер Німеччини, який тільки ознайомлюватиметься із ситуацією. Тільки формуватиме позицію. Тому важливо, хто перший йому про все говоритиме. Те, що він зараз зустрічається із президентом США це добре для нас. Потім зустріч із нами, і тільки потім відвідини Москви. Якраз те, що канцлер Німеччини говоритиме принципово важливе, щоб зрозуміти, яка динаміка буде у Нормандському форматі. Бо Макрон займатиметься передвиборчою кампанією. Найстабільнішим посередником зараз залишатиметься саме Німеччина.

Ніхто з цим не сперечається. Українська сторона каже, що ми готові їх виконувати. Російська сторона каже, що вона їх ніколи не порушувала, і взагалі не є учасником. Проблема в тому, що у нас різні інтерпретації того, що там написано. Що вважати виконаним та невиконаним, що вважати зобов’язаннями України, що Росії. Макрон саме про це говорив. Залишається питання хто які конкретні дії має виконувати і які санкції за невиконання. Найближчими тижнями мають досягти однозначності тлумачення всіх положень Мінських домовленостей, наголошував Макрон. Щщоб рухатися далі у напрямку їх виконання. Це Україна піде на відхід від своїх попередніх позицій чи Росія це визначатиме, як ми виконуватимемо Мінські домовленості.

Це можна досягти, якщо Росія бачитиме прогрес у її переговорах із США і НАТО стосовно її гарантій безпеки. При чому, це не обов’язково відмова від розширення Альянсу чи надання Україні членства. Якщо РФ каже, що її головний інтерес це як гарантувати її безпеку, то можна запропонувати інші інструменти. Якщо це буде розширення НАТО, але без якихось компонентів , які лякають Росію. Росія більше зацікавлена саме у переговорах щодо європейської безпеки. Якщо там Захід готовий щось запропонувати, то РФ може стати більш поступливою у Нормандському форматі і більш гнучкою в інтерпретації Мінських угод. У такій прив’язці Росія може піти на компроміс.

Всім ризикує. Це порушення державності. Ми говоримо про те, щоб домовитися так, щоб не здавати свої позиції. Можливість цього є. Але прив’язана до іншої переговорної гри.

Із заяви нашого президента маємо розуміти, що ніхто не збирається здавати українські позиції. Треба дивитися на дії. Будь-які перемовини, сам їх факт, не можна вважати зрадою. Такими можна вважати лише записані домовленості. Треба дивитися, до чого домовляться.