«Росія починає збирати війська під кордонами Фінляндії. Це досить прозорий сигнал» – Сергій Гармаш

Звичайно, є відповідальність Заходу, але й українців також. Ми багато років не хотіли бачити реальності. Визнавати війну війною. Вважали, що вона десь на Донбасі і не стосується всієї України. Я завжди казав, що війна наздожене скрізь. Українці дуже довго хотіли жити у комфорті, але не у свободі. Було звично думати, що мешканці Донбасу самі винні, самі кликали Росію. Але життя показало, що Путіна не треба кликати. Буча його не звала. Він — зло, якому не потрібен навіть привід, щоб прийти. Захід також хотів жити комфортно. Заради цього не хотів бачити реальності. Вірили, що з Путіним можна домовитися. Завжди боялися російського президента, казали, що з ним доведеться рахуватися. Говорили: безпекова архітектура без Росії неможлива. Зараз життя довело, що безпекова архітектура з Росією неможлива.

Саме Захід змусив Путіна вважати, що він може все. І що з ним всі рахуватимуться. Світові політики хворі страхом перед Росією. І це дало Путіну підстави вважати, що саме сила вирішує всі питання. Що можна не рахуватися ані із міжнародним правом, ані з мораллю. Хто сильніший той і правий. Зараз весь світ отримав цього монстра, якого всі разом дуже довго вирощували. Він ріс на наших страхах і небажанні щось змінювати.

Так. Бо люди не можуть жити постійно у напрузі. Їх можна зрозуміти, а позицію держави важко. Держава це колективний імунітет українців. Мала бачити, що відбувається, і запобігати. А ми до останнього моменту нарощували товарообіг з Російською Федерацією. Кабмін ввів ембарго на всі російські товари через місяць після широкомасштабної війни. У нас абсолютно неадекватним було сприйняття Росії як головної загрози. Почали готуватися до війни фактично за три місяці активно закуповувати зброю, говорити з Заходом про це. З Білоруссю мали торгові стосунки навіть під час війни. Тому що нашим олігархам та державі було зручно. Чому ми саме з Білорусі возили нафтопродукти, навіть після того, як не визнали Лукашенка президентом? Тому що вигода була важливішою, ніж політичні принципи, яких ми тепер вимагаємо від європейців. Хоча, як виявилося, — можна прожити і без російських енергоресурсів, і без білоруських. Це все наша жадібність і недалекоглядність.

Наші Збройні сили зламали це переконання. Всі побачили, що наша держава спроможна до оборони. Навіть з таким серйозним противником. Коли у Європі побачили, що росіян можна бити, та ще й нашими руками, то підключилися до цього. Бо також побачили, що РФ це серйозна загроза для них. Німці розуміють наслідки для Європи, якщо Україна впаде. Росіяни вже показали, що вони не зупиняться. Європа побачила, що мотивує росіян сюди йти це орда, яка немає нічого, переважно бідні і примітивні люди. Йдуть грабувати. Якщо вони у нас грабують і вбивають через те, що у нас є унітази, а вони їх не бачили в Бурятії. Уявляю, що буде, коли вони ввійдуть у багатшу європейську країну.

Треба готуватися до гіршого, щоб потім зітхнути з полегшенням. Хотіли окупувати та зруйнувати Україну. Зараз план максимум у них це окупація Донецької та Луганської областей у межах адміністративних кордонів. Також окупація півдня України, щоб залишити за собою наземний коридор до Криму. Якщо у них це вийде, то буде як з ОРДЛО роки позиційної війни.

В решті решт це закінчиться новою агресією. Але у Росії вже буде кращий плацдарм для нападу. Тому нам не можна припустити повторення війни на Донбасі. Треба перемогти їх на сході і на півдні. Поразка призведе до якихось внутрішньо-політичних процесів в Росії. І позбавить їх необхідного воєнного ресурсу. Бо якщо ми зараз переможемо РФ на Донеччині та Луганщині, для відновлення їм будуть потрібні гроші. А санкції працюють грошей буде набагато менше, ніж до цього. Тому зараз все ставиться на битву на Донбасі.

Це однозначно. Якщо не вийдемо на державний кордон 2014-го року, то фактично війна не закінчиться. Це буде програш для України. Може бути короткострокова передишка, перемир’я якесь, але не буде кінцем війни. Для нас це дуже небезпечний сценарій.

З півдня росіяни захочуть просуватися до Придністров’я. Відрізати нас від Чорного моря. І створювати різноманітні народні республіки. Фактично це буде розділ України і постійні обстріли нашої військової інфраструктури. Нас позбавлять військової потуги, якщо дозволимо такий сценарій.

За підрахунками західних аналітиків, Україна за підсумками цього року втратить 40 відсотків ВВП. Росія 10-11 відсотків. І у них економіка працює бо на їхній території немає війни. У нас підприємства не працюють. І нас ще й обстрілюють, руйнують інфраструктуру. Тобто ми не можемо налагоджувати повноцінну роботу економіки. Санкції працюють на довгострокову перспективу. А у нас немає багато часу. Поки товстий схудне, худий помре. Ми саме у такій ситуації.

Війна затягнулася, бо партнери дуже дозовано дають зброю. Бояться, що ми поженемо Путіна надто далеко і це призведе до розпаду Росії. Вважають, що це призведе до неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї. Зараз ситуація змінюється. Розуміють, що Путін неадекватний. І застосування ним ядерної зброї стає все більш можливим. Якщо ми програємо, то і вони теж. Тому що ця неадекватна країна підійде до їх кордонів. І РФ, доречі, вже починає збирати війська під кордонами Фінляндії. Це досить прозорий сигнал.

Зараз Росія оголосила у прикордонних з Україною областях терористичну загрозу до 26 квітня. На сході за прогнозом — дощі. Тож наступ почнеться десь в кінці квітня. А скільки триватиме залежатиме від наявності у нас зброї, особливо авіації та ППО. Росіяни хочуть забрати Донеччину та Луганщину до 9 травня. Не думаю, що це у них вийде. Раніше, ніж у червні, кінця нового загострення не чекав би. І знову ж таки — куди ми готові йти і де зупинитися? Чи дадуть нам звільнити й територію ОРДЛО?

Нафта це основа російської економіки. Найбільше надходжень саме від продажу цього палива. Тому ембарго на нафту може вбити економіку Росії набагато швидше, ніж всі ці санкцій, які наклали. І які РФ певною мірою обходить. Тому що Росію підтримують той же Китай, Індія, Іран. Навіть була інформація, що вони таємно постачали зброю до Росії.

Два фронти вони не втримають. Вони знесилені в Україні. На нас ресурсів не вистачає. Але якщо зроблять це, то пришвидшать нашу перемогу.

Це залежить від обсягів фінансової допомоги і масштабів постачань та видів зброї. Якщо фінансової допомоги буде багато, і вона покриє оці 40 відсотків падіння ВВП. Якщо зброя буде така, яка дозволить наступати і превентивно запобігати ракетним й авіаційним ударам. Тоді переможемо, бо у нас є мотивація боротися, адже ми на своїй землі, маємо більше досвіду, ніж у росіян. Більш підготовлені позиції. Але потрібна зброя. Одним героїзмом у сучасній війні перемогти важко. Якою буде ціна цієї перемоги і коли відбудеться — залежить від постачань зброї.

До кожної країни індивідуально треба підходити. Шанси достукатись зростають. На Заході бояться викликати гнів російського президента, тому то дають, то не дають літаки. Чим слабшим ми робимо Путіна завдяки воєнним перемогам, тим менше на Заході страхів і тим більша рішучість допомагати. Вже Словаччина поставила нам С-300, німці готові постачати наступальну зброю. Це питання часу. Але всі дивляться, що буде з Донбасом. Якщо ми програємо, ніхто нічого не дасть.

Було можливо до початку широкомасштабної війни. І західні лідери намагалися це зробити. Але Путіну потрібна була війна і він її зробив. Теж саме і з кнопкою. Для того, щоб застосувати її, цій людині не потрібна провокація. Кине бомбу лише тому, що бачить в цьому свою місію. Саме це і має бути мотивом для Заходу намагатися усунути хворого від ядерної валізи.

Звичайно. Це провокує його на більшу агресивність. Тому нам не можна йти на жодні поступки. А компроміси можуть стосуватися лише того, що дамо можливість зберегти життя росіянам і вийти з нашої території. В питаннях контрибуції, полонених. Але це не можуть бути якісь територіальні питання. Якщо вони будуть, то це не мир, а тимчасове вимушене перемир’я.

Дивлячись, яка нейтральність. Можливо, якщо ми дозволимо росіянам визначати чисельність та види озброєнь нашої арміії, то й задовільнить. Але це неприпустимі компроміси. І ніякі «механізми гарантій безпеки» не компенсують нам міці власної армії. Ми вже мали і Будапештський меморандум, і Договір про дружбу з Росією. Це папери, а безпеку гарантує тільки зброя.

Вже запізно. Надто багато жертв. Коли доженемо їх до кордонів, прийдеться це якось закріплювати. Але дипломатія тут зафіксує закінчення бойових дій, а не зупинить їх.

Путін нещодавно на космодромі «Восточний» говорив про ці переговори. Сказав: «Мені доповіли, що Україна змінила позицію, але я ще поки не знаю що». Оце показує, як насправді Путін ставиться до цих переговорів. Йому навіть не цікаво, що там відбувається. Це яскравий показник, що він не робить жодної ставки на дипломатію і все вирішуватиметься на полі бою. Дипломатія тут не на часі. Цей майданчик потрібен на майбутнє.

Якщо ми їх виженемо, це означатиме, що їх ослабили, розбили їх військову міць. Але не перемогли, тому що Путін все ще сидітимуть в Москві. Як сильна сторона, зможемо ставити питання Криму і диктувати свої умови. Але це вже буде політичний і переговорний процес і він може тривати десятиліття.

Якщо переможе в Україні. Його нічого вже не буде стримувати. Він буде переможцем, розумітиме, що сильніший за НАТО. Думає, що тут з американцями воює. Якщо вважатиме, що переміг їх тут, то йому нічого не заважатиме рухатися далі. Відновлюватиме Російську імперію. А Польща була її частиною, як і Фінляндія, як і країни Балтії.

Путін правильно оцінює, що він воює з НАТО. Але, на жаль, Альянс не розуміє, що це війна з ними. У Фінляндії останнє соцопитування показало, що більше 80 відсотків населення розуміють загрозу з боку Росії. Всі ж бачать, що робиться в Україні. Тому і Польща, і країни Балтії розуміють наближення загрози. Навіть готуються до неї.

Це може дати певну внутрішню мобілізацію. Зараз росіяни не розуміють, що відбувається. Війна далеко, підтримують її, але самі не хочуть воювати. Кремль хоче створити емоційний стимул для свого населення, як в 2014 році Будинок профспілок в Одесі, який дав стимул їхати добровольцям з РФ воювати на Донбасі. Це також дасть Путіну обґрунтування задіяти зброю масового ураження. Хімічну, можливо, навіть, ядерну.