Справжні партії вистрілять через одні вибори

 Україна здатна бути лідером Східної Європи. У нас зараз класний період піднімаються ціни на метал, зерно. Буде два-три роки такої обстановки, каже 73-річний Юрій Єхануров, народний депутат IIIVI скликань, колишній міністр економіки, оборони, експрем’єр.

Де ви були, коли Верховна Рада проголосила Акт незалежності?

 Обіймав посаду заступника директора Київміськбуду, продовжує Юрій Єхануров. Для нас незалежність України почалася з того, що допомагали знімати пам’ятники. Нам доручили відбійним молотком вибити й вивезти монументи Леніну, які ми ж встановили 1977-го.

Потім я пішов працювати в Державну економічну раду при уряді. Дали приміщення на п’ятому поверсі Кабміну. При нас викручували табличку «Партком». І сказали готувати пропозиції до реформ.

Як тоді будували економічну політику?

 Після президентських виборів 1991 року Державну економічну раду указом Кравчука перетворили на Державну думу України. Нам погодили підготовку 36 указів президента, що мали перетворити Україну на ринкову державу. Ми зробили чотири. Перший Кравчук підписав, але потім скасував. Другий підписав, але його не виконували. Третій пропонував незначні зміни. А на четвертому ліквідували Держ­думу, бо ми далеко залізли.

Чому не виконували укази президента?

 Піднялася буча у Верховній Раді: «Кравчук хоче собою замінити Кабмін? Не допустимо».

Чи були вже у влади улюбленці? Ще не олігархи, але люди, які могли отримувати економічні переваги.

 Таких не було. У цей час багатіли ті, хто працювали на експорті. Тонна металу, ­умовно, в нас коштувала 100 рублів, а за кордон її продавали за 200 доларів. І приватизацію згодом здійснювали на кошти, зароблені таким чином наприкінці 1980-х на початку 1990-х.

За уряду Вітольда Фокіна оголосили приватизацію. Чим вона обернулася?

 Ідеологічно й законодавчо все готувала команда міністра економіки Володимира Ланового. Тоді в Раді прозвучала така фраза голови економічного комітету Володимира Пилипчука: «Сертифікатна приватизація буде останнім комуністичним жестом» (всі працівники державного підприємства отримували сертифікати, що дозволяли володіти частиною його майна. Але на практиці керівники не віддавали документи співробітникам чи скуповували їх за невеликі гроші. ГПУ). І закон ухвалили. Вартість підприємств була низька. Не було охочих іноземців купити їх. Люди не розуміли нічого й продавали акції за безцінь посередникам. З’явилися олігархи.

Що створив Леонід Кучма, з точки зору державних інституцій?

 Податкову, митницю, Міністерство внутрішніх справ. «Кучма-1» це був рух України вгору. Пік його управління відбувся, коли призначили уряд Віктора Ющенка. Вперше 2000 року ми показали плюс у виробництві.

Як працювалося першим віцепрем’єром із прем’єром Ющенком?

 Я відповідав за реальний сектор економіки. Мали ганебні величезні борги перед пенсіонерами. Якось я зайшов до Віктора Ющенка і сказав: «Треба сісти перед трьома камерами телеканалів і оголосити народу, що до кінця року ми погасимо борги. Тоді муситимемо». Він подумав і зробив це. Потім Кучма так його розтирав, жах: «У президенти хочеш?» Але рішення ухвалили і Ющенко доручив мені працювати. Ми закрили це питання до Дня Незалежності 2000-го. Це була велика робота всього уряду.

Вже за перше півріччя вийшли в плюс у промисловості. Порахували все, і я сказав, що нам не потрібні кошти Міжнародного валютного фонду. Ющенко спочатку не повірив. Я сам поїхав у Вашингтон і Раді директорів МВФ сказав: «Нам потрібен кредит, один долар». Всі здивувалися, подумали переклад неправильний.

Як Кучмі вдалося побудувати потужний інститут президента?

 Він своїм указом міг призначати і звільняти міністрів, а прем’єра звільнити. Кожен член уряду відчував залежність. Усі працювали в межах того, що сказала Банкова.

Коли Ющенко став президентом, у нього деякий час були повноваження Кучми. Як пройшов цей період?

 Всі партії кинулися після Майдану по свою частку пирога. Кожен хотів мати свого міністра й голову обласної адміністрації. Я тихо сидів у парламенті й нікого не чіпав. Якось поїхав на конференцію в університет у Нью-Йорку і в цей час подзвонив президент: «Негайно вилітай у Дніпропетровськ. В нас немає жодного глави райдержадміністрації». А це область, що формує бюджет України. І я за два дні вже був у Дніпрі. Прийшов а там повна приймальня представників партій, які хочуть посади. Подивився на них: «Досвід роботи якийсь маєте?» Ні, зате всі революціонери. Тоді всіх зібрав і сказав: «Я на Майдані був із першого дня до останнього. Відповідав за нього вночі. Внесок кожного з вас знаю. Але головами адміністрації будуть тільки люди, які мають досвід керівництва». У результаті Дніпропетровщина швидко вийшла на перше місце серед областей по всіх показниках.

У цей час з’явилося поняття «любі друзі», почалися корупційні скандали.

 Почалася боротьба, в результаті якої я потрапив на Нікопольський завод феросплавів. І там мене застав дзвінок президента. Віктор Андрійович сказав, щоб я негайно їхав до Києва, мене призначають виконувачем обов’язків прем’єра. Ввечері того ж дня я провів перше засідання. І одразу після того почалася газова війна. Тому що попередники не підписали договір із Росією.

Як це вплинуло на нашу економіку й подальший розвиток?

 Вдалося в четвертому кварталі подолати падіння, яке було влітку. Провів жовтень-листопад у розмовах із бізнесом. Із кожним олігархом зустрівся. Окремо з малим і середнім бізнесом. Тоді ми вже були справжньою владою, здатною нормально працювати й ухвалювати рішення. А в березні 2006‑го відбулися вибори. Я бачив, що доведеться передавати справи Вікторові Януковичу.

Ви були також міністром оборони в його уряді.

 Ми мали директиву продовжити бездумне скорочення Збройних сил. Але зробили зворотнє підготували законопроєкт про збільшення чисельності. Нас обзивали по-різному, проте мене підтримав головнокомандувач Віктор Ющенко і Рада нац­безпеки й оборони. Армію більше не скорочували. Але почалася війна між прем’єром і президентом. І на 2009‑й в Україні був найнижчий рівень фінансування Збройних сил 0,87 відсотка валового внутрішнього продукту. Військо буквально зубожіло.

Як описали б епоху президента Ющенка?

 У нас люблять, щоб президент палку в руках тримав. Кучма вмів такою дати по голові кожному. Віктор Андрійович великий демократ. Це йому заважало.

Ми отримали Януковича, тому що суспільство хотіло сильної руки?

 До влади прийшли люди з культури «мєсних рєбят» із містечок, які виросли навколо заводів. Вони безкомпромісно працювали. Такої світоглядності, як в Ющенка, і близько не було. І ми отримали в результаті другий Майдан.

Як описали б період Петра Порошенка?

 Правильно хтось сказав: «Віддав би Липецьку фабрику, був би вдруге президентом». Але натуру не подолаєш.

Яким є президентство Зеленського?

 Знову йдемо до сильної руки. Нинішній глава держави бачить приклад Ющенка, який довго й терпляче озвучував правильні лозунги, а народ не обрав його вдруге. Янукович поводився так нахабно, що його скинули. Зеленський шукає середину.

Коли в Україні з’являться справжні партії?

 Вони зароджуються. Вистрілять за три-чотири роки через одні вибори.

Відмовився працювати в уряді Тимошенко

Юрій Єхануров народився 23 серпня 1948 року в селі Белькачі Учурського району в Якутії. Батько Іван Михайлович був бурильником, бурят за національністю. Мати Галина Іванівна Трибель українка.

1963-го закінчив Буйську восьмирічну школу Бичурського району Бурятії і 15-річним переїхав до Києва. Тут вивчився в будівельному технікумі й Інституті народного господарства.

Працював на заводі залізобетонних виробів. 30-річним керував трестом «Київміськбудкомплект». Був заступником начальника Головкиївміськбуду з економічних питань.

19911998-го працює в Державній економічній раді України, заступником голови Київської міської адміністрації й міністра економіки, головою Фонду держмайна. Народний депутат IIIVI скликань.

З квітня 2005-го був головою Дніпропетровської облдержадміністрації. Потім до серпня 2006 року прем’єр-міністром України. 20072009-го міністр оборони.

У листопаді 2007 року відмовився підписувати коаліційну угоду між «Нашою Україною» та «Батьківщиною».

 Єдина умова моєї участі в роботі коаліційного Кабміну фаховість команди. Брати участь у клубі популістів не збираюся. В уряді Юлії Тимошенко не працюватиму за жодних обставин, сказав.

Дружина 73-річна Олена за освітою інженер-будівельник. Син 46-річний Дмитро бізнесмен.

Улюблений письменник Антон Чехов, художник Клод Моне. Страва пельмені.