Валерій Клочок: У Києві грошей більш, ніж достатньо, щоб здійснювати господарську діяльність

На переконання політичного і економічного експерта Валерія Клочка, після обрання мером Віталія Кличка у Києві є позитивні зрушення. Втім, основні проблеми – збільшення заторів, погана інфраструктура і хаотичні забудови так і не вирішуються через відсутність Генплану Києва, який уже став міфом. 

Тому, на думку Валерія Клочка, необхідно ухвалити Генплан Києва, а також відновити діяльність райрад у столиці, щоб забезпечити більш ефективний благоустрій. Грошей у бюджеті Києва на це вистачить. 

Якими методами можна зупинити хаотичну забудову Києва, чому грошей у бюджеті Києва багато, але їх на все не вистачає і які шанси у Віталія Кличка перемогти на президентських виборах, — в інтерв’ю для Kyiv.Press розповів Валерій Клочок. 

Генплан Києва – міф, якому десятки років 

Які ключові проблеми стоять перед Києвом? У чому їх причина? 

Найголовніша проблема Києва – транспортна інфраструктура. «Як?», «чим?» і «по чому?» ми рухаємося. Питання транспорту — серйозна дилема в сенсі, що ще десять років тому стояло питання про ліквідацію маршруток. Зараз саме оптимізація видів транспорту, якими пересуваються містяни, — це один із пріоритетів. 

Дуже важливою є забудова міста. Продовженням цих проблем є питання ухвалення Генплану Києва. Наболілий документ. Остання історія – рішення Кличка звільнити очільника інституту, який розробляв генплан. Не розумію, навіщо це робити. Причина – не такий генплан? То переробляйте. Але його вже дуже довго складають, і причини тривалості цього процесу очевидні. 

Чому, на Вашу думку, Генплан Києва так довго складають? 

Для чого мати документ, якого потім треба дотримуватися? Простіше без нього. Уявіть, генплан ухвалили і вже відійти від нього не можна. Тобто, якщо забудова в якомусь місці є, то є. А якщо не передбачена? То її вже там не побудуєш. І це основна проблема, чому сьогодні тягнуть гуму з генпланом. 

Щодо генплану, то київська влада безпосередньо в цьому не зацікавлена? Виглядає так що хочуть продовжувати хаотичну забудову Києва? 

Цього ніхто не пояснює напряму з чиновників.  Всі говорять: генплан готується. Постійно читаємо новини, що до кінця 2021 року генплан завершать і винесуть на суспільне обговорення. Проблеми екології, забудови і транспорту є головними в генплані. Це вже міф, якому десятки років. Тобто є не сам Генплан, а ідея його зробити. Коли закидають владі: де план? Відповідь: ми його робимо. Так його ж немає! Але ми  ж його робимо! – знову відповідають у владі.

Ситуація доведена до абсурду. Якщо взяти будь-який район Києва, то там усюди ведеться інтенсивна забудова. Показовими є центральні вулиці міста: Васильківська, Малевича, Антоновича, Поділ, острів Рибальський. Там з’являються забудови з великою поверховістю, де проживає незрозуміла кількість людей. І неясно, як стільки людей може жити на одному клаптику землі. 

У Дубаях, що сильно вражає, дуже широкі вулиці. По 6-8  смуг в один бік. Біля будинків ви не побачите жодного автомобіля. Перші 5-6 поверхів кожного житлового будинку облаштовані під паркінг. 

У Києві таке враження, що незабаром у центрі автомобілі вішатимуть під балконами. Нещодавно на Малевича власник засунув авто під балкон. Тому що вартість квадратного метра житла в центрі – це кілька тисяч доларів. Двокімнатна квартира може коштувати 400-500 тисяч доларів. Для інших європейських столиць – це космос. Приміром, у Польщі таких цін в принципі немає. 

Тому для чого затверджувати генплан? Як потім будувати? Показовим  рішенням попередньої влади Києва є будівництво двох «монстрів» у центрі – ТЦ «Гулівер» і «Парус». На місці Гуліверу стояв невеличкий будинок давньої архітектури. Його потрібно було реставрувати. Але його просто знесли. І сьогодні цей район міста перетворився на транспортний колапс, де поліція намагається постійно щось упорядкувати, але марно. Там ще й побудували готель і також без парковки. Тому генплан нікому не потрібний. Бо він серйозно обмежить бажання певних фінансово-промислових груп активно і вигідно вкладати гроші в нерухомість. 

Нещодавно спалахнуло кілька скандалів навколо знесення культурних пам’яток, Київрада ухвалила мораторій на заборону реконструкції таких об’єктів. Чи вважаєте ви такі кроки ефективними? Чи це більше декларація? 

Мораторій на заборону реконструкції з’явився після низки скандалів. На Подолі багато років тому був скандал щодо Гостинного двору, де йшли розкопки. Вже тоді почали говорити про те, що треба щось робити з історичними пам’ятками. Скандал на Андріївському через будівництво театру. Коли вже було знесено кілька історико-архітектурних пам’яток, яких по Києву тисячі, була перейдена межа і ухвалено рішення про мораторій. 

Якщо читати документ, то незрозуміло, як це корелюється з бажанням влади відновити історичне обличчя Києва. Тому що потрібна реставрація таких об’єктів, які стоять із вибитими вікнами і в досить поганому стані. Показовою є вулиця Михайлівська. Там є старе приміщення, яке почали реконструювати і на його місці з’явилося привабливе офісне приміщення, яке вписалося в архітектуру. 

Саме рішення не реконструювати – не зовсім правильне. Не можна зносити – так. Але чому не проводити реконструкцію або капітальний ремонт? Документ ситуативно виправданий. Мера вже просто дістали, і він був вимушений піти на такий крок. Чи це допоможе місту? Не думаю. Навпаки, пригальмує процеси. Йти цивілізаційним шляхом влада не хоче. 

Стосовно розбудови міста, то можна це робити в двох напрямках: вгору і вшир. Вгору у нас виходить, а вшир  — не дуже. Причина одна – вартість квадратного метра. Повинен бути жорсткий мораторій на кількість поверхів і саме в центрі Києва. 

Приміром, Амстердам унікальний тим, що архітектура дуже різноманітна. Але якщо брати по квартальним забудовам, то старе місто таким і залишилося. А квартали біля нього за архітектурою дуже цікаві – як перехідний момент між старим і новим. І поверховість витримана. У нових районах, де незвичні космічні будівлі, вони мають великий простір. Дуже добре організовано транспортне сполучення. 

У Києві офісні приміщення будуються ближче до центру. Житлові – далі від центру. І де логіка? Треба, щоб людям було ближче їхати до роботи. Тому, звісно, потрібний генплан з чіткими та зрозумілими правилами. 

Подільсько-Воскресенський міст як маяк бездарності влади 

Щодо транспортної проблеми. За вісім років жодної станції метро. Немає мостів. Чому так довго ніхто не намагається вирішити питання транспортної інфраструктури? Не вистачає грошей, бажання? 

Я порівнюю бажання влади щось побудувати з ремонтом Південного мосту. Остання історія з його ремонтом з вересня по жовтень для міста була дуже знаковою. Місто фактично зупинилося в корках. Кількість транспорту збільшується невпинно, особливо, що стосується транзитного. Це потягнуло завантаженість інших мостів. А міст Патона також в аварійному стані, де з шести смуг працює п’ять. 

Щодо Південного, то говорять, що була допущена помилка на етапі його будівництва. Тому він руйнується. Відтак роблять поточні ремонти, які тривають місяцями. Я навіть знімав відео і нарахував лише 14 чоловік, які робили ремонт. На п’ятимільйонне місто всього 14 робітників, які виконують ремонт місяцями. Хоча це можна було зробити за три дні. Всього-на-всього треба було виділити більше грошей і виконувати роботи цілодобово. 

Складно заперечити, що місто не ремонтує дороги та мости. Але є об’єкти, як маяк бездарності влади. Наприклад, Подільсько-Воскресенський міст. Про цей міст скоро будуть книги-мемуари видавати. Його вартість ще два роки тому сягала 400 мільйонів євро. А в гривнях – це десятки мільярдів. Але найголовніше запитання в іншому: після завершення будівництва мосту куди поїде весь потік транспорту з нього? Адже він впирається у Верхній і Нижній вали. Куди весь транспорт дінеться? Загадка природи. 

Або, приміром, Шулявський міст. Його вартість у процесі будівництва збільшилася в три рази. І він досі не завершений. Скандали із падінням стовпів. Складається враження, що в Україні відсутні підрядні організації, які можуть якісно і швидко виконувати роботу. Бо відсутній належний контроль, який повинен мати головну складову — покарання за неефективне та неякісне виконання підрядних робіт, виконаних за бюджетні гроші.  Найцікавіше – відсоток рентабельності, який закладається на роботу за бюджетні гроші. Якщо порівнювати відсоток рентабельності приватного бізнесу на виконання будівельних робіт і за гроші з держбюджету – різниця в рази. У першому випадку рентабельність – 50-100%. За державні гроші – 200-300%. Коли мене запитують: чому так дорого? Відповідь маю одну: красти треба менше. 

Це припущення, яке не доведено в судах. Чому? Інструменти є, є звіти державної аудиторської служби, акти направляються до прокуратури і поліції. Але віз і нині там. Ніхто нікого не карає. Показовою є ситуація, коли в невеликих громадах з метою встановлення фактів неефективного використання бюджетних коштів у секторі розвитку інфраструктури громад створюють спеціальні комісії з числа депутатів місцевих рад. Вони предметно займаються встановленням фактів корупційних дій очільниками відділів капітального будівництва громади, у яких за «голу» зарплату виростають розкішні маєтки та з’являються нові авто. А тепер уявіть, які можливості має для цього бюджет Києва. 

Проблема пов’язана з корупційною складовою і безкарністю. Якби когось ув’язнили на 10-15 років, то люди б оглядалися. І рівень неефективного використання грошей значно б змінився в кращу сторону. 

Поряд з тим мерія міста стверджує, що усьому виною застарілі будівельні нормативи. Якщо так — треба вимагати від парламенту їх змінити. 

Але часто швидкість і якість будівництва того чи іншого об’єкту залежить від того, хто цими об’єктами користуватиметься. Наприклад, свого часу мостовий перехід на Корчуватому звели за один сезон. Бо ним мав рухатися кортеж тоді ще прем’єр-міністра Миколи Азарова. Так, міст стоїть і нині, Азаров його до Росії не забрав. Але сам факт «прискорення» зведення таких об’єктів дуже показовий.

Так само, як і програма «Велике будівництво», що стала рекламною акцією для президента за бюджетні гроші. Але активісти роблять наклейки, що усі об’єкти збудовано не за гроші президента, а за наші з вами. Об’єкти будуються справді швидко і гарно. Втім моральна складова та можливі фінансові зловживання під час їх зведення в майбутньому можуть бути предметом розгляду суспільства й правоохоронних органів.

Бюджет Києва 62 мільярди гривень. Чи достатньо це для такого великого міста? Часто кажуть, що Києву не вистачає грошей, бо несправедливий  податок на доходи для фізичних осіб (ПДФО) у Києві. Це дійсно суттєва сума? 

Київ – серйозне бюджетоутворююче місто. Такого бюджету ніхто не має. І грошей справді немало, щоб реалізовувати різні інфраструктурні проєкти. Можна довго говорити про те, що треба змінити перерозподіл ПДФО, до певної міри з цим я погоджуюся. Але місцева влада має нести відповідальність за те, як ефективно вона використає ці гроші. Згадаємо історію з обшуками на комунальних підприємствах столиці щодо зловживань. Швидше, що питання не про виявлені факти корупції, а хто контролюватиме потоки. Різні слухи доносяться з цього приводу. І навіть мер зустрівся з президентом. Чому і для чого? Поставимо три крапки.

Децентралізація певною мірою сприяла тому, що місцеві бюджети почали наповнюватися. Але за рахунок того, що росте бюджет країни і номінально відрахування до місцевих збільшилися. Пропорційність розподілу приблизно 20 на 80 відсотків на користь центрального бюджету. Але так було і до децентралізації. Решта надходжень – це дотації та субвенції. Про ПДФО говорять не тільки в Києві. Але все ПДФО не можна залишити на місцях. Адже потрібен контроль за використанням бюджетних грошей. Бо все буде, як у прірву. Коли піднявся скандал із обшуками, Кличко заявив, що вони самі подавали документи в прокуратуру про перевірки. Якщо ви подавали самі — то відкривайте самі двері, щоб правоохоронці могли все встановити. Надайте повне сприяння. Якщо ви закриваєте двері, отже, щось приховуєте. Як з цим боротися? Реформувати судову і правоохоронну системи. 

В розподілі податків між центральним та місцевим бюджетами я схильний до золотої середини. Бо певна кількість видатків повинна контролюватися центральним бюджетом. Віддати всю фінансову повноту на місця ми не готові через відсутність достатнього й ефективного контролю за їх використанням. 

Є ще один суттєвий нюанс. Різні регіони мать різні доходи. Тому перерозподіл грошей повинен бути. Відтак Києву нарікати не варто. Столицю й близько не можна порівняти з бюджетом невеликого міста. Бо там справді катастрофа. А в Києві грошей більш, ніж достатньо, щоб здійснювати поточну господарську діяльність. 

Кличко – не конкурент Зеленському 

Кличко заявив, що ініціює повернення районних рад у столицю. Про відновлення райрад говорять давно. Ваша точка зору щодо доцільності такого кроку? 

Це політичне питання. Зараз багато хто з експертів, наближених до Банкової, говорить, що не треба повертати райради. Але ж ми говоримо про децентралізацію. Таке величезне місто з бюджетом у 2 мільярди євро не може керуватися з єдиного кабінету. Кличко, звичайно, заговорив про повернення райрад на тлі того, що його хочуть зняти з посади голови КМДА. Але райради в такому великому місті дійсно повинні бути. 

У Києві часто порушується принцип справедливого розподілу грошей між усіма членами громади. В один район столиці їх надходить більше, в інший – менше. Відтак навіть, якщо старий-новий район Києва і не матиме навіть свого бюджету, то депутати цього району сформують відповідний депутатський запит на реалізацію тих чи інших проєктів. Але депутати окремо взятого району краще знають проблематику свого двору, аніж депутати на Хрещатику.

Створення районних рад у столиці збільшить кількість чиновників, але це можна компенсувати за рахунок ліквідації районних державних адміністрацій столиці. Але чи погодиться на це президент, який їх призначає? Питання риторичне.

Що ви скажете про новий законопроєкт про столицю, яким пропонується розділити повноваження мера і глави КМДА? Це політика чи реальна необхідність? 

У Києві виконавчим органом місцевої влади є держадміністрація. Це така дивна річ, яка прописана в законі. І Конституційний суд цю норму визнав. Люди обирають мера, а потім президент його призначає главою КМДА і він стає єдиним розпорядником грошей. Це якийсь маразм. 

Цей закон свого часу був направлений на посилення місцевої влади. Так хотів Омельченко. Але не може бути мер ще й головою виконкому. Мер повинен впливати на рішення виконкому, підписувати рішення, але виконавчий комітет повинна очолювати інша людина. Щоб був баланс. Так, може бути і договорняк: ділитимуть на двох. Але це сприятиме тому, що принцип інклюзії буде більш поширеним у тому чи іншому регіоні. Інклюзія – це більша доступність більшої кількості громадян до ресурсів і благ країни. Чому ті країни успішні, де екстрактивність на другому плані? Бо, чим більша кількість людей мають більші блага, тим вони спокійніші, щасливіші і тим успішніша влада в цій країні. 

Але принципи, закладені в нинішньому законі про столицю, не такі. Там іде концентрація влади. А 120 депутатів Київради – представники певних груп. Так, вони мать різні політичні прапори. Але це ніяк не покращило місцеве самоврядування в Києві за останні роки. Одні скандали: хаотичні забудови продовжуються, культурні об’єкти зносяться.  

Тому закон треба міняти. Але треба розуміти, на яких принципах. Те, що сьогодні намагається «впарити» Верховна Рада: відмежувати КМДА від місцевої влади  — це повернення назад у кращі часи кучмізму. Це без іронії. При Кучмі були і непогані часи. Але якщо говорити про децентралізацію, то новий законопроєкт не про неї. Державні адміністрації в принципі треба прибрати, але президент не готовий. Навпаки. Секретар РНБО Олексій Данілов невипадково сказав про президентську республіку. Така ідея закладена і в цьому законопроєкті. 

По-друге, якщо цей закон ухвалять, то що? Будуть вибори? Питання відкрите. Документ, запропонований «Слугою народу», мало корелюється з принципами місцевого самоврядування. Треба, щоб закон про місцеве самоврядування був однаковим для всіх міст України. 

Розділення повноважень мера і глави КМДА виглядає, як бажання влади контролювати потоки. З іншого боку, багато хто стверджує, що Зеленський бачить у Кличку свого конкурента на виборах. Яка ваша точка зору? 

Бажання Кличка йти в президенти очевидне. Чи він стане президентом? Дуже сумніваюся. Навіть сумніваюся, що партія УДАР пройде в парламент. Старі політики не мають підтримки в суспільстві. Запит на нові обличчя навіть після обрання Зеленського зберігся. Кличко, Порошенко, Зеленський – це вже старі обличчя. 

Ті, хто має гроші, не обов’язково вкладатимуть у Зеленського або Кличка. Те, як безпардонно концентрують владу у своїх руках Кличко і Зеленський, більш ніж очевидно. І це подобається далеко не всім. 

Зверніть увагу, як збільшилася кількість випадків написання чиновниками заяв про звільнення за власним бажанням, все частіше ми чуємо повідомлення про загадкові  смерті мерів, депутатів. Таких випадків чимало. І мені видається, що це невипадково. 

Ті, хто дотичний до місцевих процесів, хто формує свій капітал за рахунок підприємств, — не бідні люди. І не обов’язково вони вкладатимуть гроші в Кличка. Хоча в перспективі його шанси примарні. Соціологія свідчить, що загальнонаціональний рейтинг Кличка дуже низький. 

Я високо оцінюю Кличка, як політика. Він дійсно зумів піднятися в політиці, бути і в парламенті, і обратися мером Києва. Це круто. Але це не означає, що він має шанси стати президентом країни. 

То це не політичний тиск з боку Офісу президента? 

Кличко – не конкурент Зеленському. У Києві вся історія пов’язана з бюджетом – 2 мільярди євро. І в Києві дуже багато ласих шматків. Це справді дуже дороге місто. 

Ваша оцінка діяльності Кличка. Що змінилося в столиці після Революції гідності? 

Центр Києва змінився в кращий бік. Там є багато нових локацій, привабливих для туристів. Друге – впорядкування в окремих місцях проблем з МАФами. Трохи стали чистішими підземні переходи. Але вони продовжують несподівано з’являтися в інших місцях. 

Але що стосується хаотичності забудови — тут повний провал. Великий мінус щодо будівництва дитячих садків і шкіл. Школи переповненні. Особливо початкова. Наповненість класів доходить до 40 осіб. Вважати, що роки роботи мера Кличка є дуже успішними – я не став би. Так, за нього голосує більшість киян. І стало краще, ніж було до його обрання. Але люди нині не хочуть бачити негативних наслідків, які виникнуть потім. А ми матимемо акумулятивний негативний ефект. Місто зупиниться в заторах через відсутність розуміння, як мають будуватися різноманітні об’єкти і як перенаправляти транспортні потоки. 

Треба вирішити жорстко питання маршруток. Київ повинен дотувати приватний бізнес, щоб вони придбали кращий великогабаритний транспорт. І впорядкувати рух у місті. Маршрутки, як атавізм початку незалежності України,  повинні зникнути з вулиць Києва. Є досвід Амстердаму, Копенгагену, Відня, де так організовано логістику, що заторів взагалі немає. Це все можна зробити в Києві. Тільки виділити гроші і мотивувати перевізника зберегти людям роботу. 

Автор – Інна Жолобович