Володимир Фесенко: Мери Києва змінюються, а домінування інтересів бізнесу залишається
Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко переконаний, що Києву не вистачає управлінців, які б проблеми міста сприймали, як власні. Крім того, столиці України дуже заважає розвиватися корупція. Попри реформи політична корупція досі домінує в Києві, а інтереси мешканців залишаються на другому чи третьому місці. Водночас, за словами політолога, Київ найбільше виграв від реформи децентралізації, і певні позитивні зрушення за останні кілька років все ж є.
Як формувалася команда Віталія Кличка, чому у Києві продовжують домінувати інтереси забудовників, як конфлікт між президентом Зеленським і мером столиці України може вплинути на місто, — в інтерв’ю для Kyiv.Press розповів Володимир Фесенко.
Останні 20 років у Києві домінували інтереси забудовників
Які проблеми Києва Ви вважаєте сьогодні ключовими? Що змінилося у столиці за останні п’ять-сім років?
Для Києва зараз актуальні ті ж проблеми, що й п’ять-сім років тому. Не тому, що у Києві нічого не змінюється. Але накопичилися надто серйозні інфраструктурні проблеми.
Місто розбудувалося, з’явилися тисячі нових будинків. Навантаження на комунальні мережі різко збільшилося, а розвитку інфраструктури немає. Стару радянську комунальну інфраструктуру латають, ремонтують, але є ризики аварій. Тому потрібна модернізація.
Що помітно неозброєним оком – у Києві стало у кілька разів більше машин. А дороги кращими не стали і більше їх також не стало. Зараз іде реконструкція дорожнього полотна за програмою президента «Велике будівництво» і також завдяки зусиллям київської влади. Але доріг треба більше.
Головна проблема, якій понад 20 років, – мости. Це те, що створює затори на дорогах. Якщо аварія чи ремонт мосту, все одразу зупиняється.
Ще одна проблема має політичний та адміністративний характер. Місто потребує нормального плану розвитку. Київ розвивається стихійно. Останні 20 років домінували інтереси забудовників, а не мешканців міста. Кияни завжди на другому чи третьому місці. У результаті там, де треба було зробити хороші транспортні розв’язки, з’явилися торгові центри чи житлові комплекси. Де можна було розширити дорожнє полотно — забудови. Парковок немає. Криза в центрі та деяких районах із парковками. Це все наслідок того, що не було нормального генерального плану розвитку міста та стратегії.
Є окремі здобутки. Збудували, наприклад, красивий пішохідний міст у центрі. Але треба думати про те, щоб місто розвивалося системно та вирішувалися всі ці проблеми.
Проблеми не вирішуються через відсутність грошей, бажання чи професіоналізму?
Не вистачає ефективного управління у Києві. Добре, що вже не епоха Черновецького, коли на Києві відверто заробляли, і в місті була велика корупція. Нині таких можливостей набагато менше. Але домінування бізнесових та егоїстичних політичних інтересів заважає.
Київ найбільше виграв від реформи децентралізації. У столиці профіцитний бюджет – найбільший в Україні. Столиця – найбагатше місто в Україні. Але ресурсів все одно не вистачає. Києву треба мінімум 2-3 нових мости. Це величезні гроші. Подільсько-Воскресенський міст будується майже 20 років. Є проблеми із мостом Патона, з окремими розв’язками – та сама Шулявка. Це капіталомісткі проєкти. Там потрібні мільярди гривень, і не завжди їх можна знайти. У таких великих проєктах, як мости, потрібні спільні дії міської та центральної влади. Не воювати між собою, а спільно вирішувати інфраструктурні проблеми.
В ідеалі на чолі Києва потрібні люди, які б не просто діяли в приватних інтересах своїх спонсорів, а сприймали розвиток міста як свою долю та місію. Думали, як залишитися в історії, щоб стати тим градоначальником, за якого Київ перетвориться у красиве комфортне місто. Мрію, щоб у Києві з’явився свій барон Осман (людина, яка модернізувала в 1850-1860-х рр. Париж, побудувала французьку столицю як сучасне модерне місце за єдиним планом – ред.).
Тобто Віталій Кличко не хоче залишитися в історії Києва?
Віталій Кличко хоче, мабуть. Йому подобається працювати мером. Проблема в тому, що мери Києва змінюються, а домінування інтересів бізнесу залишається. Бізнес егоїстичний і часто корумпований. Тут, на жаль, не сталося позитивних змін. Хороші бажання у Кличка є. Ось парк «Наталка» на Оболоні – дуже гарний. Але з точки зору ефективності управління, розвитку міста змін дуже мало. Це найголовніша претензія до керівництва столиці.
Кличко є символічною фігурою. Людина, яка була гордістю України, досягла величезних успіхів у спорті. Був успішним бізнесменом. На посаді мера він спробував багато зробити. Але в нього так і не сформувалася сильна стабільна команда, яка б працювала в унісон із ним. Там більше представники різних груп інтересів, які працюють на себе.
Кличко не помічає ці бізнес-групи?
Це стосується усієї української політики. Системна деформація української політики відбулася ще близько 20 років тому. А почалася ще раніше – в буремні 1990-ті рр. Тоді сталося взаємопроникнення великих грошей і великої політики. Коли йдеться про міські інтереси, серед різних бізнес-груп домінують інтереси забудовників. У них великі гроші, і вони мають великий інтерес до міських виборів. Мені здається, що Кличко просто прийняв правила гри. Приміром, президент Зеленський не відразу, але увійшов у конфлікт із окремими олігархами. Він спочатку хотів конструктивної взаємодії, а в результаті це набуло конфліктного характеру. Тому що олігархи намагалися впливати на державну політику.
А Кличко від початку примирився з тим, що краще прийняти правила гри. Коли він став мером, йому знадобилася команда для управління містом. А де брати управлінців? Окремі люди запропонували йому послуги, оскільки Кличко не мав свого досвіду. Не має значення: спочатку був Вадим Столар (бізнесмен, колишній керівник патронатної служби при голові КМДА – ред.), потім Віталій Комарницький (політик з оточення колишнього мера Черновецького – ред.). Когось підкинув Порошенко, хтось дістався у спадок ще від Черновецького. А найчастіше пропонували провідні бізнес-групи. Ті самі забудовники. Люди, які керували містом, не завжди повною мірою – команда Кличка. Швидше, попутники, які хотіли заробляти на місті. Кличко прагматично погодився: ви заробляєте, я готовий співпрацювати. Класична модель української політики. Союз із потенційними спонсорами та бізнес-групами, які тобі допомагатимуть у політичному процесі, а ти даєш їм можливість заробити.
А цю систему якось можна змінити? Реформа децентралізації мала зменшити корупцію у владі.
Кардинально це можна зробити, розділивши бізнес і владу і не тільки в Києві, а й в країні в цілому.
Щодо децентралізації, то це одна із найуспішніших реформ в Україні. Але зараз починають виявлятися структурні протиріччя. Децентралізація робить акцент на інтересах громад. Виграли ті громади, які мають джерела для податкових надходжень. Київ має тут перевагу. Бо в місті працює багато компаній – наших та зарубіжних, тому ми маємо гарну ресурсну бюджетну подушку. Але київська громада велика і є інтереси районів. Потрібно думати, як розвивати окремі райони міста. Тому що вони відрізняються один від одного і проблеми у них різні.
Одна з проблем Києва – двоїстість системи управління. З одного боку, самоврядування, мер обирається, є міськрада. Давно немає райрад. І це неоднозначна тема. З іншого, є інститут державних адміністрацій. Київ – не просто місто, а окремий регіон країни, яке має свою державну адміністрацію — КМДА. Так юридично склалося, що мер Києва має бути і главою КМДА. Але є ще й райдержадміністрації — сильні гравці, які впливають на великі соціальні та економічні об’єкти.
Меру треба завжди шукати баланс інтересів. У Київраді, бо там конкуренція, і йому треба мати там свою більшість, порозумітися з депутатами при формуванні бюджету та розподілі ресурсів. З головами РДА, яких призначає Кабмін та президент. І треба підтримувати оптимальні взаємини з центральною владою.
Ще за Кучми почали виникати протиріччя та спроби впливати на мера Києва з боку центральної влади. Були приклади, як за Черновецького, коли ставили паралельно голову КМДА. Або меру давали зрозуміти, що він має віддати владу.
Це не головна проблема, але завжди є головним болем для будь-якого мера. Це змушує мера крутитись. І від цього залежить його діяльність.
Багато хто говорить, що в нинішній Київраді одні забудовники або їхні представники. Яка Ваша думка?
Ще за Черновецького різні бізнес-групи знали, куди вести своїх людей – до бюджетного та земельного комітетів. У Київраді домінують люди, які є носіями різних бізнес-інтересів або їхні представники. Як «Єдність» колишнього мера Олександра Омельченка. Його добре пам’ятають, як мера, і на його імені можна було провести своїх людей. Але є й різні політичні команди. Київ – національно-демократичний за своєю політичною свідомістю і завжди голосує за проєвропейські та проукраїнські сили. Тому перемогти в Києві навіть хорошому адміністратору, як Олександр Попов (колишній голова КМДА, депутат Київради від ОПЗЖ – ред.), людині, яка представляє чужу політичну силу для столиці, шансів немає.
Частина депутатів у Київраді ті, хто не зміг потрапити до парламенту. А політичні амбіції є. Для когось це місце, де можна пересидіти і мати помітний статус. Наприклад, колишній народний депутат Леонід Ємець зараз працює у фракції Київради «Європейська солідарність». Але йому цікава центральна політика, і він хоче повернутись до парламенту. І так багато депутатів із ЄС, «Голосу», «Слуги народу», які розглядають свою нинішню присутність у Київраді, як трамплін на майбутнє.
Кличко міг не виконати обіцянки, які дав Офісу президента
Між президентом Зеленським та мером Кличком виник конфлікт, який продовжує наростати. У парламенті незабаром планується ухвалити закон про столицю, яким передбачено розподіл повноважень мера та голови КМДА. До чого це може призвести?
Конфлікт навколо київської влади розпочався ще восени 2019 року після приходу нової центральної влади. У команди Зеленського після перемоги були амбіції і запаморочення від успіхів. І вони хотіли швидко змінити місцеву владу. Це призвело до напруження у відносинах із деякими мерами, зокрема, і Віталієм Кличком. З’явилися претенденти на посаду мера Києва. Причому «Слуги народу» їх мали відразу кілька. Один з них — нинішній міністр культури Олександр Ткаченко.
Але згодом у центральній владі зрозуміли, що не вийде швидко все змінити. Тоді виникла ідея модернізувати закон про столицю України. Пізніше спробували порозумітися з Кличком і начебто домовилися. На умовах, що центральна влада не заважає перемозі Кличка, а потім спільно формують більшість у Київраді та співпрацюють далі.
Закон про столицю відклали. І восени 2020 року відбулися чергові місцеві вибори. Результат «Слуг народу» у Києві виявився надто скромним. Було висунуто свого кандидата в мери – Ірину Верещук, але вона не мала шансів на перемогу.
Після виборів виявилося, що ситуативна більшість у Київраді склалася без «Слуг народу». Партнером УДАРу стала ЄС, що викликало невдоволення в Офісі президента. Потім почалися конфлікти інтересів між бізнес-групами, які орієнтуються на президента і на мера Києва.
Головне, як кажуть деякі поінформовані джерела, напевно, Кличко не виконав деякі обіцянки, які він давав ОПУ до виборів. Також схоже, що у Кличка та Зеленського вже давно (ще задовго до 2019 р.) не дуже добрі особисті стосунки. Проте, швидше за все, головну роль у виникненні тертя та конфліктів відіграли політичні та бізнес-обставини. З одного боку, невиконання мером Києва обіцянок ОПУ, з іншого боку – конфлікт бізнес-інтересів.
Як це часто буває, центральна влада, коли бачить, що її не сприймають, починає тиск на опонентів. В ОПУ є люди, які є носіями старих практик, особливо адміністративно-правових. І це стало проявлятися і щодо київської влади.
У Кличка заявили, що закон про столицю – узурпація влади. Яка ваша думка?
До закону про столицю повернулися після того, як, мабуть, намагалися встановити конструктивні стосунки із Кличком, але не вийшло.
Закон про столицю – обмеження повноважень мера – політтехнологія, найпотужніший інструмент впливу на Кличка. Або він іде на поступки, або формується подвійна система управління у Києві. Коли буде створено фактично паралельну держадміністрацію. Не як виконавчий інструмент мера та Київради, а інструмент держави. Не найкращий варіант з погляду управлінської логіки. Це створить політичні протиріччя. У мера може бути одна позиція, в голови КМДА – інша.
Кличко оскаржуватиме це рішення аж до Конституційного Суду. Але, так чи інакше, в законі потрібно зафіксувати, які функції та повноваження може виконувати голова КМДА, якщо він не є мером Києва. Така ситуація може виникати, наприклад, у форс-мажорних обставинах, коли мер не може виконувати свої обов’язки. Тоді треба розуміти, як відбувається розподіл повноважень. Але зараз головна проблема в тому, чи це не створить системного, і не лише політичного, а й юридичного та адміністративного конфлікту в київській владі. І чи не призведе до проблем, які позначаться на життєдіяльності Києва.
То, може, треба нові вибори в Києві провести?
Для дострокових виборів виникають підстави, якщо з мером щось трапиться або він сам піде. Або його звільнить Київрада, висловивши йому недовіру. Зараз в Києві нема такої ситуації. Є політична мотивація, проблема з тим, що центральна влада повинна мати свій вплив на Київ, оскільки це столиця України. І щодо виконання столичних функцій київська влада має конструктивно взаємодіяти з центральною владою. Не можна створювати ситуацію, коли мер Києва діє сам по собі, не враховуючи інтереси центральної влади.
Але може статися конфліктний сценарій, який неминуче матиме негативні наслідки, якщо буде подвійна система керування Києвом. Багато що залежить від того хто очолить КМДА. Наскільки ця людина буде ефективним управлінцем і налагодить роботу з виборною київською владою. Це важко спрогнозувати.
ЗМІ та деякі політики стверджують, що КМДА очолить народний депутат від «Слуги народу» Микола Тищенко.
Думаю, це маніпулятивна тема. Скептично оцінюю такий сценарій. Швидше за все, головою може стати міністр розвитку громад та територій України Олексій Чернишов. Це його сфера компетенції. Він вважається одним із успішних міністрів, який має довіру з боку ОПУ. Хоча кажуть, що сам він не дуже хоче очолювати КМДА. Якщо глава КМДА буде окремо від мера Києва, то це запрограмований конфлікт.
Тищенко хоче на цю посаду. Але він надто конфліктна постать. Епатажна, яка створює навколо себе поле напруги. На чолі КМДА потрібен гарний адміністратор. Сильний та ефективний, який міг би показати успішну роботу КМДА у вирішенні міських проблем. Умовний Попов від Зеленського. Людина, яка займається містом, а не політикою. Може, це сценарій на виріст — потім його висунуть у мери.
Кличко заявив, що не проти балотуватись у президенти. А ЗМІ пишуть, що у Зеленського бояться саме конкуренції Кличка. Він справді може серйозно поборотися на виборах?
Жодних ризиків від Віталія Кличка для Зеленського немає. Є з боку ексспікера Дмитра Разумкова, але він поки що лише на п’ятому місці у рейтингових перегонах. А Кличко – тільки наприкінці першої десятки учасників рейтингових перегонів. І його рейтинги не зростають. Немає позитивної динаміки. У чому парадокс Віталія Кличка — його навіть у Києві сприймають як фігуру регіональну, а не загальноукраїнську. Коли у киян запитують про кандидатів у мери, Кличко – безперечний лідер – понад 40% готові його підтримати. Але, коли опитування про кандидатів у президенти, — відразу рівень підтримки Віталія знижується в декілька разів. Його підтримують на посаду президента від 5% до 10% киян. Не готові навіть кияни голосувати за Віталія Кличка-президента. А в інших регіонах України його підтримують ще менше. Тому що він зайняв суто регіональну політичну нішу і майже не проявляє себе як фігура всеукраїнського масштабу. Можливо, вже пройшов його зірковий час.
Швидше, політтехнологи, які працюють із Кличком, розробляють сценарій участі у виборах Володимира Кличка. З’явилася інформація, що саме Володимир Кличко був нещодавно у Вільнюсі на дні народження журналіста Савіка Шустера. Там був і Ахметов. Багато хто вважає, що це був якийсь кастинг. Можливо, команда Кличка хотіла зацікавити Ахметова тим, що вони мають свого кандидата в президенти. Але в них можуть бути і спільні інтереси — гуртом боротися із нинішнім президентом. Наразі є протистояння у Ахметова із Зеленським та Кличка із Зеленським.
Корупційна рента у комунальних проєктах – стійка традиція, що майже норма
Кличка є за що критикувати. Але він лідер у киян. Чому?
Є дві причини такого феномена. Є чимало невдоволених Кличком. Але є люди, які позитивно ставляться до Віталія. Як до гордості українського спорту, політика-демократа, людини, яку знають у Європі. Тобто домінує не оцінка його діяльності як мера, а особисте позитивне ставлення до нього.
Є ще категорія людей, які формують своє відношення за принципом: він намагається щось робити. Кличко краще, ніж Черновецький. Так, крадуть, але не він сам. Серед тих, хто підтримав Кличка, багато таких, хто голосує за нього, як за більш прийнятну кандидатуру, ніж інші. З тих, хто балотувався у мери у 2020 році, лише Попов має досвід управління. Але він із ОПЗЖ та плюс історія з ялинкою у 2013 році. А так сильних конкурентів у Кличка не було.
Друга причина домінування Кличка в Києві пов’язана з реформою децентралізації – в абсолютній більшості обласних центрів України перемогли на виборах 2020 року діючі мери. Завдяки децентралізації і збільшенню фінансових ресурсів міст. Якщо мери розпорядилися цим нормально, городяни побачили позитивні тенденції, то діючий мер відразу ж мав величезний гандикап. Часто на міському рівні працює мотивація: коней на переправі не змінюють. Мера можуть переобрати, якщо виникне ситуація або сильної кризи у місті, або поява кандидата-чудотворця на тлі слабкого мера.
З 2014 року ніхто не склав реальної конкуренції Кличку, попри те, що є претензії до його роботи. Чому?
Так, у Кличка багато проблемних моментів. А от сильних конкурентів – обмаль. Так склалося, що більшість здібних політиків йдуть у центральну владу. Охочих піти у мери не так багато. На мера делегують кандидата великі бізнес-угруповання. Або хтось із місцевих бізнесменів прагне стати мером. Уже покійний Геннадій Кернес у Харкові розумів: він не має перспектив у Києві. А Харків йому був цікавий. І йому це вдалось. У більшості міст України на виборах мера – 2, вкрай рідко, три сильні претенденти. Це не найкраща політична посада в країні, досить складна. Зеленський став президентом, не будучи раніше у політиці. Тим не менш, він керує державою. Офіс Президента, радники і помічники можуть компенсувати нестачу досвіду і компетенції в окремих ділянках державної політики.
А тут міське господарство – величезний управлінський об’єкт. Потрібно бути готовим до цього. Кличко мав бізнес-досвід, йому це було цікаво. Він виріс у Києві і розумів, що тут може себе проявити. Хоча, насправді, з функціонально-політичної точки зору, Кличко, як Зеленський, тільки на київському рівні.
Після того, як на комунальних підприємствах пройшли обшуки, далі нічого не сталося. Тобто, чи все добре, чи це важіль для тиску на київську владу?
Корупція на комунальних підприємствах — це найпоширеніша практика в Україні. На будівництві доріг, інфраструктурних об’єктів завжди заробляли, там є корупційна рента, якою годуються чиновники та деякі бізнесмени. Значна частина цієї ренти на великих проєктах, зазвичай, іде на політику — на фінансування партії мера. Це, безперечно, корупція і з цим треба боротися.
Але, якщо почнеш боротися скрізь, то не вистачить сил та можливостей на всю країну. Треба зосередитись на чомусь одному. Коли виникають політичні конфлікти і влада знає, де були маніпуляції, махінації, перевищення кошторису – це привід тиснути на такого політика. Кожен мер має такі слабкі місця. Але універсально із цим боротися не хочуть, бо це тотальна практика. Сьогодні ти борешся з таким політиком, але потім і до тебе можуть прийти з такими претензіями.
Виходить, що політична корупція нікуди не зникла?
На жаль, так. Корупційна рента у різних комунальних проєктах – це така стійка традиція, що майже норма. Іноді це виходить за межі розумного і стає окремим видом бізнесу, як за Черновецького. Тоді це викликає загальне роздратування — як відкрито та по-хижацьки заробляють на місті.
Корупція стала явищем, поширеним майже скрізь. Тому її так важко подолати. На комунальному рівні корупційна рента – майже норма для будь-якої міської влади і тих, хто бере участь у міській політиці. Політики в кулуарах так і кажуть: 10-15% «відкату» — це нормально. А от коли більше 30%, то це погано і ризиковано з усіх боків.
Колись хтось нарешті почне з цим боротися, змінювати правила, тоді й почнеться справжня революція в комунальному управлінні. Або, якщо трапиться щось дуже серйозне і трагічне, і міська влада змушена буде вирішувати нагальні проблеми Києва. У Києві концентрація громадянського суспільства вища за середню, і це підштовхуватиме міську владу до дій. І навіть нинішній конфлікт між центральною та міською владою – позитивна тенденція. Це обмежує корупцію у місті і підштовхує займатися реальними проблемами і міську, і центральну владу.
Автор – Інна Жолобович