Вона була зі своїм рідним танковим взводом, і того дня евакуювала трьох поранених танкістів – але тендітна військова медичка загинула …
«З нею і у вогонь, і у воду, хоробрості – хоч відбавляй», – саме такою згадує 26-річну військову медичку Катерину Ступницьку, якій посмертно надали звання Героя України, її бойовий друг. Пряме потрапляння ворожої авіації у хату, яка слугувала медичним штабом, фактично не залишило шансів на життя, але побратими дівчини до останнього вірили, що Катю ще можна врятувати, і всю ніч голими руками розбирали завали у надії її знайти…
Військовий медик Тарас (зі зрозумілих причин не вказуємо ні позивного, ні прізвища) каже, що перше враження, яке у нього створилося про молоду медичку Катерину, було дуже позитивним.
«Я не пам’ятаю, у якому році ми з Катею познайомилися. Ми, медики, приїхали на ротацію, а вона саме була в молодому поповненні. Щира, позитивна і ну дуже бойова дівчина! У 2019 році разом були на полігоні під час показових занять з медицини. Саме тоді дівчата відпрацьовували евакуацію пореного з поля бою. Взагалі по роботі часто стикалися. Завжди як медики ділилися всім, що мали. У неї були одні препарати, в мене інші. То мінялися, в наряди разом ходили. У нас були хороші дружні взаємини», – розповідає про бойову посестру військовий медик.
Боєць каже, що Катерина йшла в будь-який бій без страху. Хоробрості у цієї дівчини було хоч відбавляй.
«Катя була дуже приємною дівчиною, людяною. З усіма могла порозумітися. Завжди на позитиві, з нею було весело. Скільки разів ми були в полях, щоразу переконувався, що з нею хоч у вогонь, хоч у воду. Окрім того, вона вміла морально підтримати. Бувало, візьму огірка, сала. Гукну жартома: «Ану-но, дівчатка, нарубайте обід». І вона завжди з усмішкою наріже того сала, припросить. Не було у нас розмежувань чи поблажок за статтю, бо медик – створіння без статі. У бій – то в бій. Вона нормально почувалася і в жіночому, і в чоловічому колективі», – ділиться цінними спогадами Тарас.
Захисник з болем згадує про той чорний день, коли вороже бомбардування обірвало життя дівчини:
«Коли Катя загинула, ми не були разом. Вона була з танковим взводом і того дня евакуювала трьох поранених танкістів, вивезла їх на «больнічку» й повернулася назад на поле бою. Після того ворог завдав по периметру авіаударів. На приміщення, яке слугувало медпунктом і де перебувала Катя, впала чи то бомба, чи ракета. Це був ніби опорний пункт, куди медики доставляли поранених, а стабілізувавши їхній стан, відправляли до медичних установ. Пряме потрапляння – і та хата склалася. Хлопці всю ніч розбирали завали, сподіваючись знайти Катю, а на світанку, коли розвиднілося, побачили, що її ударною хвилею відкинуло на 30 метрів від приміщення. Я не знаю, чи був у неї шанс залишитися живою, якби її знайшли одразу… І ніхто не знає», – каже зі смутком у сталевому голосі.
Бойовий побратим досі не може повірити у смерть посестри. Каже, що для нього Катя ніби й досі жива.
«У нас не лише медики, а й військові з особового складу бригади досі шоковані, що Катя загинула. Досі не можемо змиритися з думкою, що її більше нема. Особисто я не бачив її тіла, тому для мене вона досі жива».
Катерина заміжньою не була, але мала коханого, теж військового.
З 2016 року сержант Катерина Ступницька неодноразово рятувала життя захисників та захисниць України у гарячих точках. Закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем її роботи став ФАП у селі Даничеві, потім вона пішла в армію. Дівчина була санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону військової частини у Володимирі. Кілька разів з невеликими перервами була на передовій, а у вересні 2021 року знову підписала контракт.
Сержант Катерина Ступницька загинула 8 березня 2022 року. Званням Героя України її нагородили посмертно. На жаль, вона не встигла вийти заміж та народити діток, але встигла найголовніше – врятувати не одне життя і стати Героєм.
Поховали її 12 березня в селі Залізниця Корецького району.