«Зеленський ухопив олігархів за причинне місце» — Віктор Чумак

Наступного тижня спікер Дмитро Разумков обіцяє направити на підпис президентові так званий антиолігархічний закон. Його Верховна Рада ухвалила 23 вересня. Олігархами визнаватимуть тих, хто бере активну участь у політичному житті, має у власності медіа, активи на 2,3 млрд грн, монополію на ринку. Якщо три з цих ознак будуть наявні в однієї особи, її вноситимуть в реєстр на підставі рішення Ради нацбезпеки й оборони. Якщо когось визнають олігархом, мають дати 10 днів, щоб це можна було спростувати.

Хто потрапить до реєстру олігархів, будуть зобов’язані подавати електронну декларацію на рівні з чиновниками. Їм заборонять фінансувати політичні партії та брати участь у великій приватизації. Олігархам та держслужбовцям потрібно буде звітувати про контакти між собою.

Однак під час прискореного голосування депутати внесли кілька правок, які суперечили одна одній. І крім РНБОУ хто такий олігарх може визначати і Нацагентство з питань запобігання корупції. Тож депутати збираються або переголосовувати закон, або внести правки в підписаний президентом документ.

— Боротьба з олігархами це не створення реєстру і не заборона їм фінансувати політичні партії. Це усунення їх як явища, — каже в інтерв’ю 63-річний Віктор Чумак, народний депутат двох попередніх скликань, колишній виконувач обов’язків генпрокурора. — Олігарх це людина, яка як мінімум, має якусь монополію на ринку. Також вплив у політиці. Зокрема, через засоби масової інформації. Найбільш відчутно це на загальнодержавних каналах, які дивиться більшість населення. Під олігарха не підпадає людина, яка має якусь місцеву газетку.

Олігархи ліквідуються тільки дробленням їхніх монополій. В економіці створюється конкуренція. Дробляться олігархічні компанії, продаються. Замість однієї створюють, умовно, десять, які конкуруватимуть між собою.

За нинішніх умов таке дроблення монополій можливе?

— Це не прописали в законі. Тому ні.

Як реально усунути їх хоча б від політики?

— Це все давно пропрацьовано в розвинених країнах. Олігархи ніколи не фінансують партії, активістів зі своїх рахунків. Дають готівкою. Хіба можна прослідкувати потік грошей, які направляють на мітинги, заворушення? Так само вони дають і кеш для фінансування партій. Що написано з цього приводу в законі декларація. А треба дати альтернативне фінансування. Щоб фінансувати партії могли і громадяни: один відсоток з податку на доходи фізичних осіб. Або на партію, або на громадську організацію.

Друге заборонити візуальну рекламу політичних партій по країні. Хоча б за півроку до виборів. Хай до цього часу скільки хочуть собачаться на ток-шоу. Бо так ми вибираємо не політиків, а телевізійних покемонів. Хай ідуть до людей і відстоюють свої погляди. Так заведено в цивілізованому світі.

Якщо засоби масової інформації мають велику долю на ринку, то треба ставити під контроль держави чи громадськості, Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Створювати незалежні наглядові ради, які могли б хоча б контролювати редакційну політику. Щоб була незалежна і збалансована. Отак можна прибрати олігархів, демонополізувати. Бо партії, канали існують за їхні гроші. Рада нацбезпеки й оборони визначатиме, хто олігарх. У неї немає на це прав, не надали таких повноважень. Це — абсолютна дурня.

Навіщо так зробили?

— Аби Конституційний суд, Венеціанська комісія сказали, що це все незаконно. А влада заявить: от бачите, ми хотіли позбутися олігархів, а нам не дали.

Чому влада не пішла цим шляхом?

— Бо дружить з олігархами. Просто імітують боротьбу. Але подивіться, як дружно проголосували в Раді за антиолігархічний закон групи Коломойського, Ахметова. Якби вважали це реальною загрозою, провалили б.

Якби відбулася реальна боротьба з монополіями, який результат отримали б?

— Отримали б війну олігархів. Вона б вилилася не в обстріли машини Сергія Шефіра (22 вересня під Києвом 18 разів стріляли по машині першого помічника президента. Поранили водія. У владі це назвали «ціною реформ». ). У них є сильніша зброя телевізор. Тоді б побачили реальну війну олігархів із Зеленським. Були б викривальні розслідування про Шефіра, Зеленського, голову його Офісу Єрмака та все оточення. Зараз на великих олігархічних каналах для влади — тепла ванна. Як Егейське море в липні.

Чому так швидко і з порушенням процедури проголосували закон про олігархів?

— Це все піар. Влада живе рейтингами. Вони шукають приводи, щоб розказати, який Зеленський молодець. Це легко робиться в конфліктних ситуаціях. Щоб одні кричали «за», а інші «проти». Сказали: треба боротися з олігархами, то Зеленський і «бореться». Якщо хтось проти цього, значить є за олігархів. От уже й три відсотки підтримки Зеленському в рейтингах додалося.

Наскільки тісно чинна влада пов’язана з олігархами?

— Це може бути як прямий, так і непрямий договорняк. Антиолігархічний закон є інструментом піджимати олігархів. Хтось висунеться, то зразу ж піде реакція: давайте його розкуркулювати. ЗМІ в цьому законі ключова річ. Якщо почне випендрюватися і гнати проти влади раз, і почнуть позбавляти гарного життя. Тому Зеленський ухопив олігархів за причинне місце.

Що з цього закону отримують олігархи?

— Їх визнають як клас. Їх не чіпали і не чіпатимуть. Зараз для олігархів найбільш доброзичливий режим. Ми ж бачимо, як процвітають бізнеси Ахметова, Коломойського. Антимонопольний комітет їх не чіпає. Не рухаються позови щодо Коломойського. Все робиться, щоб ДТЕК Ахметова ріс і далі. Не чіпають Пінчука з його колесами для залізниці. Тільки він їх постачає. Економіка дає олігархам базу. А їхня лояльність іде їм у прибуток.

Корупція та олігархи загрожують розвитку України, згідно звіту Європейської аудиторської палати. Які конкретні кейси останніх років на підтвердження цієї тези спадають вам на думку?

— Останні два скликання парламенту приходять із гаслами боротьби з корупцією. Але реальної політичної волі немає. «Весна прийде будемо саджати!» — бачили плакати Зе!команди. А проходить півроку після обрання і вони розуміють, що саджати треба себе чи своїх. Весь цей запал боротьби з корупцією спадає. У половини мотивація заробити. Кого посадити? Себе? Тому маємо хвилеподібну боротьбу з корупцією.

Бізнес зрісся з політикою настільки, що не можна розірвати. В політику йдуть, щоб покращити свою бізнес спроможність. Вкладають гроші, щоб отримати ще більше. Нещодавно опублікували дослідження, що третина сімей «Слуг народу» покращили своє матеріальне становище за перші два роки. Не можуть бджоли боротися проти меду.

Якою є корупція часів Зеленського? Чим відрізняється від тієї, що була за попередньої влади?

— Зараз найбільше крадуть на «Великому будівництві». На наступний рік виділили майже 125 мільярдів гривень, то навіть якщо вкрадуть лише 10 відсотків це шалена сума. Зазвичай, у кишеню кладуть набагато більше.

У минулій владі корупція була децентралізованіша. Зараз сконцентрована на Офісі президента. Там пробують все контролювати. Замкерівника ОП Кирило Тимошенко контролює будівництво, медіазйомки. Шефір Фонд держмайна. Значить, вся приватизація під ним. Пробують контролювати поставки вугілля.

Це може стати клеймом влади Зеленського?

— Ні. «Велике будівництво» — шалені гроші і соціально привабливий проект. Українська ментальність така: «Крадуть? Бог з ним, зате щось роблять». Індульгенція виписана зразу. Їдеш відремонтованою дорогою і думаєш не про те, що на нас вкрали мільярди, а насолоджуєшся комфортом. Головне правильно обрати об’єкти для розкрадання.

Чому кричали на Порошенка? Бо заліз в оборонку. Всі ці скандали з Гладковським, з замовленнями катерів. Порошенко крав на війні. І це людей обурило. А коли таке відбувається за рахунок доріг нічого.

Чим це небезпечно?

— Наступним президентом можемо обрати маленького диктатора. Суспільство реагує, але таких активних 3-5 відсотків. Саме вони роблять зміни. Якщо побачать, що це буде загрожувати їхнім правам і свободам, реальному розвитку країни, то знову вийдуть на вулицю. Така ж історія була з Януковичем.

Що може стати каталізатором народного обурення?

— Тригери можуть бути різні. Янукович розвернувся в протилежний бік від європейського вибору. Може бути неадекватне застосування сили. Чи величезна брехня.

Є плівки, як брат глави Офісу президента Андрія Єрмака торгує посадами, порушена справа за хабарництво проти його першого зама Татарова. Чому топ-корупціонери не сидять?

— А хто їх посадить? Глава СБУ Баканов, генпрокурор Венедіктова, яка на сьогодні керує і САП і прокуратурою? Ні. Єдине, що поки непідконтрольне Зеленському НАЗК і НАБУ. Це як кістка в горлі. Бо два антикорупційні органи не лягають під владу. Днями бачили обшуки в компаніях «слуги» Олександра Куницького в Харкові. І влада нічого не може зробити. А все інше притупляється керівниками інших правоохоронних органів. Ховається під сукно. Працюють за принципом: друзям усе, а ворогам закон.

Як НАЗК і НАБУ вдається залишатися відносно незалежними від влади?

— Ці органи є ключовими в отриманні Україною безвізу. Їхня незалежність прописана в міжнародних угодах. Тут не попреш. Коли влада почне бикувати, то може нарватися на серйозну «отвєтку». Позбавлення безвізу може стати каталізатором народного обурення. Поки це нам дає надію, що за наступної влади все розслідуватиметься. Рукописи не горять. Колись усе підніметься.

Віце-спікер Стефанчук сам себе задокументував. Коли приймали антиолігархічний закон, то наступного дня заявив: давайте читати стенограму не так, як воно було, а по-іншому. Давайте змінимо стенограму. Це все має ознаки 366 статті про службову підробку. З цим пішла по правоохоронцях «Європейська солідарність». Найімовірніше, порушать кримінальне провадження, але розслідування замнуть. Подібних справ багато. Коли йшов із посади виконувача обов’язків генпрокурора, то на столі лежала справа щодо шести народних депутатів. Щось не бачу ніяких подальших дій.

Одним із органів боротьби з корупцією мало б стати Бюро економічної безпеки. Рада відклала його запуск ще на два місяці. Чому затягують?

— Орган можна запускати, коли він здатен запрацювати. 25 вересня це було неможливо. Є керівник Вадим Мельник. Але ж він нічого сам не зробить. Приміщення є, але треба набрати людей за конкурсами. Це не так швидко. Мінімум півтора місяці треба, щоб запустити цей орган, який слідкуватиме за економічними злочинами.

Очільник старий кадр-податківець. Мало бути нове обличчя?

— Є велика проблема. Якщо хочеш щось поміняти, треба змінювати не тільки інституцію, правила, процедури. А й набрати людей із новими ціннісними орієнтирами. Туди поставили Мельника, який 20 років працював в податковій міліції. У нього стара культура, філософія. Найімовірніше, підтягне своїх людей. Просто поміняли назву Державної фіскальної служби на Бюро економічної безпеки.

У них є стала робоча культура. Її треба змінювати. Бо старі кадри діятимуть за старими схемами. Тому в цей орган мало б прийти більше половини нових людей. Бо якщо він буде дубинкою, аби бити бізнес по голові, то нічого доброго не вийде. Все залежить від політичної волі, якої зараз немає.

Нам аби пройти точки неповернення у реформах, треба років п’ять. І тільки за умов стабільності та незалежності інституції. Точка неповернення стійка політична культура щодо невтручання в діяльність правоохоронного органу. І незалежність правоохоронців від президента, чого зараз немає. Що треба першим робити правоохоронцю, коли заходить в кабінет? Вирвати телефон із розетки.

Працівникам БЕБ платитимуть від 40 тис. грн, а з надбавками та преміями буде 70-80 тис. Цього достатньо, аби вони були неупередженими і непідкупними?

— Це гарний стимул і немаленькі зарплати. Все залежатиме від їхньої внутрішньої політики і культури.