Зеленський затвердив Стратегію інформаційної безпеки: про що вона

Президент України Володимир Зеленський підписав указ, яким увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року «Про Стратегію інформаційної безпеки».

Серед ключових загроз, які автори Стратегії вбачають для інформаційної безпеки, визначені збільшення кількості дезінформаційних кампаній, інформаційна політика Російської Федерації, низький рівень медіаграмотності громадян у поєднанні зі стрімким поширенням цифрових технологій. Указ №685 з’явився на сайті Офісу президента 28 грудня.

Стратегія складається із 5 частин:

Загальні положення;

Аналіз загроз та викликів інформаційній безпеці;

Стратегічні цілі та напрями реалізації Стратегії;

Механізми реалізації мети та завдань;

Очікувані результати.

У документі вказується, що інформаційна політика Росії це загроза для України та інших демократичних держав, адже Росія спрямовує свої інформаційні операції на ключові демократичні інституції, зокрема вибори.

Від реалізації Стратегії інформаційної безпеки очікують наступних результатів:

захищений інформаційний простір України;

ефективне функціонування системи стратегічних комунікацій;

здійснення ефективної протидії поширенню незаконного контенту;

забезпечення сталого процесу інформаційної реінтеграції громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, та поширення українського телерадіомовлення на територіях України, прилеглих до тимчасово окупованих територій;

підвищення рівня медіакультури та медіаграмотності населення;

дотримання конституційних прав особи на вільне вираження своїх поглядів і переконань, захист приватного життя;

забезпечення захисту прав журналістів;

формування української громадянської ідентичності.

Головним фокусом є створення системи протидії інформаційним операціям та атакам, створення системи раннього виявлення загроз, протидія заходам країни-агресора.

Серед ключових планів перегляд та вдосконалення законодавства щодо:

відповідальності за поширення дезінформації для збільшення ефективності впливу на державу-агресора та мінімізації шкоди для своїх національних інформаційних інтересів;

виявлення, фіксації, обмеження доступу та/або видалення з українського сегменту Інтернету інформації, розміщення якої заборонено законом, а також

взаємодії у сфері інформаційної політики силових структур України з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими інституціями.