Владислав Дзівідзінський:  Головна проблема Києва  – постійна боротьба за контроль над містом

Політичний експерт, заступник директора Українського інституту політики, депутат Бучанської районної ради  Владислав Дзівідзінський переконаний, що всі проблеми Києва – через боротьбу за контроль над містом між центральною  і міською владою. При цьому політик наголошує: Київ, на відміну від інших міст України,  кілька  років має профіцитний бюджет. Але через постійні політичні конфлікти гроші не використовуються ефективно для розвитку столиці. 

Як можна успішно розвивати Київ,  які  сфери бізнесу найбільше знаходиться в «тіні», як президент Зеленський і мер Кличко використовують один проти одного закон про столицю, і за яких умов з’явиться реальний конкурент очільнику Києва,  — в інтерв’ю для Kyiv.Press розповів Владислав Дзівідзінський. 

Президент Зеленський і «Слуга народу» одразу вирішили, що потрібен контроль над Києвом

Як змінився Київ за останні кілька років після зміни місцевої і центральної влади? 

Київ – найбільше, найпрогресивніше, найуспішніше і найбагатше місто України. Але при цьому має хронічні проблеми попри зміну влади. Є низка політичних нюансів, які впливають на розвиток міста. 

Головна проблема Києва – постійна боротьба за контроль над містом, яка почалася з моменту відновлення незалежності України. Місцева влада має великий вплив на всі процеси, що відбуваються в Києві. Для стабілізації політичної системи контроль для центральної влади був дуже важливим. Тому  були неодноразові спроби змінити закон про столицю і Конституцію. За часів Януковича був призначений свій керівник КМДА – Олександр  Попов, який  фактично став керувати Києвом. 

Нинішня влада – президент Зеленський і правляча партія «Слуга народу»  декларували себе як несистемні політики. Втім  фактично одразу після перемоги вони прийшли до думки, що їм потрібен контроль над Києвом. Водночас надзвичайно великий обсяг влади, який дістався недосвідченим політикам після президентських і парламентських виборів 2019 року, не дозволив структуровано запропонувати альтернативу киянам. Попри велику підтримку Зеленського на президентських виборах його політична сила «Слуга народу» через рік після парламентських виборів на місцевих виборах 2020 року фактично програла вибори в Києві  і опинилася в меншості в Київраді. 

А Віталій Кличко  вже в першому турі виграв вибори мера. Легітимність тричі обраного мера Віталія Кличка та його партії УДАР – беззаперечна. Це означає, що кияни свідомо обрали Кличка, хоча на парламентських виборах 2019 року підтримали «слуг». Тому центральній владі  довелося домовлятися з місцевою. Це все призвело до збереження статусу кво. 

Політичні проблеми завжди привертали увагу центральних органів влади і більшості керівництва на місцевому рівні. І це не  дозволяє  вирішити проблеми Києва. Київ, маючи кілька років поспіль профіцитний бюджет і шалені фінансові можливості,  у що в нинішніх  соціально-економічних умовах слабо віриться, так і не спромігся розробити ефективну систему розвитку. 

Які ключові проблеми стоять перед Києвом?  

Детінізація великої частини бізнесу, цілих сегментів, де не сплачуться податки, – МАФи, служби таксі, сфера послуг тощо — це все йде повз міського бюджету. При цьому кількість зареєстрованих підприємств у Києві дуже велика. І близько 40% з них — у центральних районах міста. Це дозволяє збирати надзвичайно високі податки. Але преважна їх більшість – тіньові. Тобто в Києві грошей могло б бути ще більше. 

Ще одна проблема – комунальні підприємства. За 2020 рік у Києві створено 1091 КП  усіх видів форм власності. Але  майже дві тисячі КП попри закон про доступ до публічної інформації дозволяють собі не публікувати фінансові звіти. І ми не знаємо, скільки грошей  обертається в цих КП.  

Також інфраструктурні проблеми. На місцевих виборах 2020 року майже всі кандидати в мери Києва обіцяли зробити те, що не було зроблено раніше. Зокрема завершити будівництво  Подільсько-Воскресенського мосту, нових Південного і Північного мостів, закінчення будівництва Великої кільцевої дороги. Була пропозиція щодо кільцевої гілки метро. Вже стала мемом обіцянка метро на Троєщину. Крім того, є необхідність створення автомобільних розв’язок. У Києві таких критичних місць  понад десять. Будівництво шкіл і садочків. 

Покращення логістики. Затори – одна з найбільших проблем для киян і головних перешкод для комфортного проживання. Ситуація на ринку автомобілів після зниження їх вартості по відношенню до вартості проживання веде до того, що їхня кількість збільшуватиметься.  Будівництво житла на околицях міста викликає необхідність купівлі авто. Ці проблеми в європейських столицях вирішені ще 5-10 років тому назад. У нас це питання стоїть все більше гостро. Бо не будуються підземні паркінги,  і система паркування також знаходиться в тіні. Питання заторів можна було б вирішити побудовою локальних транспортних хабів, розширенням існуючих доріг, реконструкцією перетину усіх транспортних розв’язок. 

Величезна проблема – хаотичне  будівництво. Відсутність єдиного чіткого багаторічного Генплану Києва. Демонтаж незаконних будівель, особливо комерційного характеру, приєднання інших територій на околицях Києва. 

Питання інвестицій. Для міжнародних інвесторів не існує чіткого, прозорого і гарантованого законного механізму залучення і збереження інвестицій. Це відбувається на рівні персональних перемовин керівників КМДА або КП і безпосередньо самого Кличка. Як ми бачимо на прикладі інвестицій, які залучалися до будівництва очисних споруд на Бортницьку станцію аерації, Київ так і не зміг за багато років залучити гроші. 

Ще один блок проблем – у Києві понад три тисячі житлових будинків, які потребують реновації. Але ефективної програми реновації старого житла так і немає. 

Питання комунікацій з мешканцями міста. Погано працює зворотний зв’язок між владою і киянами попри певні старання керівництва міста. Система 1551 вже не задовольняє потреби людей. Можна будо б на прикладі додатку «Дія» сформувати місцевий мобільний  додаток і створити швидку цифрову комунікацію між жителями і місцевою владою. 

Немає системи перерозподілу звернень громадян в автоматичному режимі, що зменшило б бюрократію і час і підвищило ефективність роботи КП. Питання корупції, як мінімум, вона процвітає в питаннях транспортних перевезень, — маршрутки, таксі, паркувальний бізнес, оренда майна. 

А що позитивного відбулося за останні роки в Києві? 

У Києві за роки незалежності було багато очільників і кожен з них зробив щось позитивне для столиці. Бо були можливості і запити. Тому історія Києва переважно позитивна. 

Зокрема, соціальне забезпечення. У Києві на високому рівні знаходяться виконання і розміри виплат. Але немає чіткості.  Отримання всього  існуючого переліку соціальної допомоги з боку Києва  — це складна бюрократична система. І ніхто за останні 10-15 років не може пояснити, яка кількість фінансів обертається в соціальній сфері, ні обсяг потреб киян у такій допомозі. Бо це дуже складний механізм. Частіше всього просто наповнюють багаторічні програми на кшталт «Турбота. Назустріч киянам». І тут також може існувати корупція, бо немає  єдиного зрозумілого механізму формування бази всіх пільговиків. Оновлювати існуючу систему легше, якщо є неконтрольована частина видачі виплат з профіцитного бюджету, ніж її кардинально міняти. 

Але успіхів мого б бути більше. Починаючи від влади, впливу контролю, медіа, грошей – це все могло  б дати такому місту, яке зараз знаходиться в центрі геополітичних світових баталій, багато позитивів. 

Тобто бюджет у Києва профіцитний, але його неефективно використовують. Чому? Це через конфлікт з центральною владою, політичну недалекоглядність або непрофесіоналізм? 

Профіцитний бюджет дозволяє проводити велику кількість  соціальних виплат. Але цей бюджет міг би давати можливість побудови серйозних інфраструктурних проєктів. 

Для цього треба контрольована більшість у Київраді,  сильний мер і відсутність боротьби з центральною владою.  Боротьба за вплив  відволікає увагу центральної влади від  допомоги Києву реалізувати інфраструктурні проєкти. Тому на розгляд парламенту винесений законопроєкт, який дозволить центральній владі мати можливість реалізувати інфраструктурні проєкти і піаритися на цьому. Замість того, щоб допомогти місцевій владі. 

Місцева влада постійно бореться за збереження більшості в Київраді. А Кличко —  за рейтинги і себе на посаді мера і голови КМДА. Замість того, щоб займатися господарськими питаннями. Політична складова відволікає. У нас, як не було кооперації центральної і місцевої влади, так і немає. 

Конкуренція призводить до протистояння, а не синергії. Хоча профіцитний бюджет міг би кардинально змінити місто. Для цього треба політична воля, бажання, яке ніби декларують всі політичні гравці,  відсутність конкуренції і політичного протистояння. Але в даному випадку змін у цій ситуації не варто чекати найближчим часом. 

Будь-якій владі вигідно, щоб райрад не було 

Як ви оціните реформу децентралізації в Києві? 

Децентралізація в Україні йде складно, довго, з певними проблемами, але це позитивно для держави. Бо такі процеси відбулися в розвинених європейських країнах протягом останніх 15-20 років. І ефективно реалізовуються. Децентралізація  необхідна для політичного прогресу в Україні. Це вимога наших міжнародних партнерів і це відповідь на авторитарність, до якої, починаючи з Кучми, потім Януковича, тепер, можливо, Зеленський, прагне центральна влада. Щоб акумулювати все в своїх руках. 

Україна скомпілювала кращий досвід децентралізації Німеччини, Польщі і Франції. Зокрема, у Франції ми взяли інститут префектів. У Польщі – воєводства – їх структурування і управління, з Німеччини — систему перерозподілу грошей і повноважень на місцевому рівні. Поки що в нас найбільша проблема з префектами. Це контроль з боку органів центральної влади над місцевою, який вимагає змін до Конституції. 

У місцевому самоврядуванні є один  маловідомий критерій  ефективності комунікації місцевої влади з виборцями, який вимірюється кількістю виборців на одного депутата. 

Місцеві депутати —  низовий рівень представництва,  який дозволяє мати безпосередню комунікацію виборцям із представником громади. Що практично неможливо зробити в умовах парламенту, а тим більше, що стосується президента. Виборець не має прямої комунікації  з парламентом і президентом. 

Згідно нинішнього Виборчого кодексу, в  якійсь невеликій Об’єднаній територіальній громаді у сільській місцевості на одного депутата може припадати 10-12 виборців. У середньостатистичних містах – від тисячі до трьох тисяч виборців. Це дозволяє хоча б раз на рік прокомунікувати депутату з кожним виборцем. 

У Києві ця цифра – понад 35 тисяч виборців на одного депутата Київради. Фізично реалізувати потреби такої кількості виборців депутат міськради, навіть дуже активний, не здатен. Це порушує принципи, логіку низового рівня. Унеможливлює ефективну двосторонню комунікацію. 

Це при тому, що саме місцеве самоврядування передбачає, що така комунікація з виборцями повинна бути. Децентралізація переклала господарські питання на місцеву владу. Тобто народний депутат не вирішує питання садочку чи школи, опалення якогось будинку чи соціальних виплат. Він має політичні функції. А депутат місцевої ради повинен передусім виконувати господарські функції. 

Кличко заявив, що ініціює повернення районних рад у столиці. Ваша точка зору щодо доцільності такого кроку? 

Янукович у 2010 році через бажання контролю ситуації в Києві ліквідував районні ради. Бо це зайві повноваження для місцевого самоврядування, які створювали неконтрольовану систему для адміністрації тодішнього президента.  

Але ліквідація райрад  — порушення логіки Європейської хартії місцевого самоврядування і закону про Київ  — столицю України. Бо саме міська рада своєю більшістю визначає необхідність існування райрад. 

Будь-якій владі вигідно, щоб райрад не було. Бо райради з тими повноваженнями, які закладені в децентралізації, — це величезна кількість функцій, відповідно грошей, контроль над якими, як Офіс президента, так і КМДА, втратять. Це питання землі, дозвільної документації, будівництва, соціальні виплати. А ми розуміємо, що таке фінансовий аспект будівництва в Києві.  На соцвиплатах, як мінімум, можна робити шалений піар і мати величезну підтримку тих, хто від них залежний. 

Тому Янукович прибрав райради. Але цим успішно далі користувався Порошенко  і тепер Зеленський. 

Але відсутність райрад  суперечить децентралізації. І в Європі вимагають їх  відновлення у Києві.  Тому заступник міністра розвитку громад та територій України В’ячеслав Негода і голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету Верховної Ради  з питань організації державної влади Віталій Безгін ініціювали новий  закон про столицю № 2143-3, який проголосовано в першому читанні. І з жовтня 2021 року чекає черги на винесення на голосування в цілому. Цим документом передбачається, що райради повинні бути відновлені, міський голова Києва зберігає посаду і формує виконавчі комітети замість райдержадміністрацій. А політичні функції контроль переходять до інституту префектів. Але це передбачає зміни до Конституції. 

У Київраді ще з 2010 року точиться дискусія про відновлення райрад.  Поки потреби в райрадах немає, то скільки б не було переконань, зазвичай, далі обіцянок справа не йде. Тому що влада  не хоче мати окремі 10 князівств. Причому райони в Києві співпадають з бізнес-інтересами впливових забудовників. Тобто буде район Віктора Пилипишина (київський політик, бізнесмен), Ігоря Лисова (київський політик, засновник будівельної компанії «Ліко-Холдинг») і так далі. І цим людям з величезними фінансами купити місця в прохідних партіях на виборах до райрад дуже легко. Цього не хочуть  ні Кличко, ні Офіс президента, щоб не домовлятися з певними групами впливу в Києві. 

Кличко вперше реально заговорив про відновлення райрад, бо  складається ситуація, що у всьому Києві в райрадах більшість матимуть УДАР і Європейська солідарність. Якщо між Порошенком і Кличком не буде конфлікту, то ці дві політичні сили отримають більшість у всіх райрадах, оберуть собі голову, який і сформує виконкоми.  Так як у виконкомів залишаться переважно господарські функції, то навіть префект особливо не матиме впливу на рішення райрад. Бо префект відповідає за політичні, адміністративні питання. І за дотримання конституційності всіх рішень. 

Кличку, щоб виграти стратегічну боротьбу, доводиться йти на тактичний крок – згоду на відновлення райрад і вибори. Щоб наповнити  їх своєю більшістю і своїми головами виконкомів і через свої партійні структури контролювати ситуацію. Цьому також сприятиме імперативний мандат, який передбачає, якщо ті чи інші депутати не будуть підконтрольні партійним структурам, то їх можна позбавити мандату рішенням з’їзду. 

Тобто виборці не матимуть прямого впливу на депутатів райрад? 

На жаль, ні. Нинішній Виборчий кодекс зберігає можливість відкликання депутата через збір підписів. Але на практиці виборці власноруч повинні організувати ледь не ще один процес проведення виборів. Зібрати підписи, зареєструвати і передати в ЦВК постанову про відкликання депутата. Процес складний і нереальний для втілення. Виборці матимуть комунікацію з депутатом, формувати більшість таким чином у виконкомах, що буде на користь громаді. Але механізм відкликання знаходися в руках партійних керівників. 

Альтернатива Кличку може з’явитися несподівано

Тобто законопроєкт про столицю – більше інструмент політичних торгів і тиску центральної влади на київську і навпаки? 

Безгін стверджує, що закон про столицю повинен прийматися разом із законом про держадміністрації – №4298 і змінами до Конституції щодо введення інституту префектів. Але, якщо політична ситуація  буде не на користь «Слуги народу», і не буде 300 голосів за зміни до Конституції, то інститут префектів не буде прийнятий. Це означає, щоб мати хоча б якийсь контроль після програшу на місцевих виборах у Києві, СН внесуть зміни до закону про держадміністрації, чим уповноважать голів адміністрацій виконувати функції префекта. 

За словами Безгіна, позитивні акценти прийняття закону про столицю в тому, що зміниться принцип роботи муніципальної влади і стане зрозуміло, хто і за що відповідає. А перерозподіл одноособового, ледь не авторитарного керування Кличка буде демократичним і збалансованим. Міський голова розпоряджатиметься бюджетом. А голова КМДА контролюватиме лише законність рішень, які  можна оскаржити в судовому порядку. 

Але, на моє переконання,  будь-яке рішення мера і Київради префект або голова КМДА зможе зупиняти неконституційно. Це постійно блокуватиме роботу Київради і змушуватиме домовлятися з Офісом президента. Тому в документі є ризики контролю ситуації, коли прийдеться про все домовлятися з президентом. 

За цей закон може знайтися 226 голосів у парламенті. Але із зменшенням рейтингів СН і існування великої групи впливу київського бізнесу на представників парламенту, закон можуть не проголосувати.  

З іншого боку, як тільки Офіс президента, проводячи цілу низку авторитарних політичних «інновацій»,  вирішить, що пора отримати контроль над Києвом, змусити Кличка домовлятися, то проведуть такий собі Трускавець 3:0 або роботу кнута  і пряника, зберуть 226 голосів і ухвалять закон. Але тоді Кличко, у якого в Київраді контрольована більшість, домовиться з Порошенком,  і вони запустять механізм відновлення райрад через Київраду. 

Кличка тричі обирали мером Києва. Це тому, що він, на думку киян, так добре виконує обов’язки, чи немає того, хто б міг претендувати на цю посаду? 

У світовій політиці зараз панують загальні запити і готовність людей більше голосувати за репутацію. Форма перемагає зміст. Як майбутнім мером Києва, так і майбутнім президентом може стати хтось на кшталт Зеленського і Кличка. Тобто впізнавана людина з бездоганною репутацією. Це дозволяє Кличку переобиратися на пост мера. Бо в нього бездоганна репутація, як символу нації, бізнесмена, боксера. Попри низку корупційних скандалів він виглядає кращим, ніж Ірина Верещук або Андрій Пальчевський з його токсичним репутаційним  шлейфом. 

Поки у Кличка  переважно позитивна репутація, до того часу він матиме підтримку на посаді мера і у випадку переобрання. Щоб це змінити, Офіс президента санкціонує проведення обшуків на комунальних підприємствах Києва, мета яких – найти зловживання з боку Кличка і його підлеглих, щоб його дискредитувати. Центральна влада майже рік  займається системною дискредитацією всіх теперішніх або можливих політичних опонентів. У Кличку бачать можливого конкурента на посаду президента. Іде дискредитація Медведчука —   закрили його  телеканали,  понад 135 кримінальних справ проти Порошенка, обшуки в Кличка. 

Що необхідно для зміни  Кличка? Якщо на посаду мера Києва балотуватиметься хтось із пізнаваних осіб з бездоганною репутацією. Приміром, лікар Євген Комаровський, Олег Вінник. хоча це й абсурдно. І при цьому такий кандидат  повинен мати кращий рівень професійних якостей, ніж у більшості представників «Слуги народу». 

Але поки альтернативи Кличку немає, хоча  вона може несподівано з’явитися. Такого кандидата немає і у влади. Тому дострокові перевибори мера не принесуть нічого кращого. Через що в Офісі президента  змушують Кличка домовлятися. А Кличко каже, що відновить райради і далі контролюватиме ситуацію в Києві. Хоча вибори до райрад можуть заблокувати в ЦВК., яка контрольована Зеленським і Офісом президента. 

Автор – Інна Жолобович